"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
11. Уряд подав заперечення, оскаржені заявником, стосовно статусу жертви заявника та використання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які уже були відхилені Судом у цілому ряді рішень у справах, які стосувались невиконання рішень щодо державних підприємств (див., з-поміж багатьох інших, рішення (від 27 липня 2004 року) у справі "Ромашов проти України", ( 980_227 ) N 67534/01, пункти 25-27, та рішення у справі "Михайленки та інші проти України" ( 980_231 ), NN 35091/02 та наступні, пункти 38-40, ECHR 2004-XII). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих же підстав.
12. Суд вважає, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) стосовно затримки у виконанні рішень, винесених на його користь, піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Тому Суд має оголосити їх прийнятними. За тих же підстав Суд оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 13 Конвенції.
II. ЩОДО СУТІ
А. Скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 )
13. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд доводив, що не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
14. Заявник не погодився.
15. Суд зазначає, що рішення від 30 жовтня 1998 року залишалось невиконаним протягом чотирьох років та чотирьох місяців, а рішення від 27 вересня 1999 року - протягом семи років та восьми місяців.
16. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у ряді подібних справ (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Сокур проти України" ( 980_351 ), пункти 36-37, та рішення (від 22 лютого 2005 року) у справі "Шаренок проти України" ( 980_235 ), N 35087/02, пункти 37-38).
17. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
18. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
Б. Скарга заявника за статтею 13 Конвенції ( 995_004 )
19. Уряд стверджував, що заявник мав ефективні засоби оскарження, посилаючись на ті ж доводи, які використовувались при доведенні факту невикористання заявником національних засобів юридичного захисту. Уже відхиливши наведені вище докази (пункт 11), Суд доходить висновку, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту, як цього вимагає стаття 13 Конвенції ( 995_004 ), щоб відшкодувати шкоду, спричинену йому затримкою цього провадження (див. рішення (від 29 червня 2004 року) у справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, пункти 46-48). Відповідно, це положення було порушено.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
20. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
21. Заявник вимагав виплати боргу, який йому належить за рішенням суду, та додаткову суму у розмірі 83 337,68 грн (13 324 євро) як компенсацію матеріальної шкоди. Він вимагав також 400 000 грн (63 950 євро) як компенсацію нематеріальної шкоди.
22. Уряд зауважив, що ці вимоги є надмірними та необґрунтованими.
23. Суд вважає, що Уряд повинен виплатити заявнику борг, який належить йому за рішенням суду, що складатиме повне та остаточне задоволення його вимог щодо матеріальної шкоди.
24. Суд вважає, що заявник все ж зазнав певної нематеріальної шкоди у результаті визнаних порушень. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявникові 2600 євро компенсації нематеріальної шкоди.
Б. Судові витрати
25. Заявник не подав жодних вимог по цьому пункту. Тому Суд нічого йому не присуджує.
В. Пеня
26. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Вирішує, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушено статтю 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
5. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику борг, який йому належить за досі невиконаним рішенням, а також 2600 євро (дві тисячі шістсот євро) нематеріальної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 11 січня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 )
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)