Національні суди після одного перегляду справи зрештою відмовили в задоволенні позовних вимог заявника. Суди визнали, що згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі купівлі нерухомого майна новий власник також отримував права на земельну ділянку, на якій була розташована ця нерухомість і яка була необхідною для обслуговування нерухомості. Водночас вони встановили, що ані заявник, ані попередні власники не мали належно оформлених прав власності на відповідну земельну ділянку, як того вимагав Земельний кодекс України. Вони дійшли висновку, що докази, на які посилався заявник у зв’язку з цим, були «неналежними та неприйнятними». Крім того, виділення земельної ділянки сусіду заявника та реєстрація ним права власності на неї у 2003 році не могли порушити права заявника, оскільки на той момент він ще не був власником будинку.