Стосовно першого питання — національні суди розглянули його досить детально, як щодо фактичних подій з 1963 року, так і щодо застосовного законодавства. Проте з їхніх рішень не вбачається, що вони розглянули ключовий аргумент заявника, що право користування земельною ділянкою площею 500 квадратних метрів було належним чином набуте та зареєстроване згідно з раніше чинним законодавством первинним власником і, таким чином, було передане йому, коли він придбав будинок, розташований на цій земельній ділянці. Рішення національних судів не містили аналізу того, чи могла земельно-шнурова книга, яку вела селищна рада, слугувати належною підставою для підтвердження набуття будь-яких прав на земельну ділянку, і чи могли вважатися ці права дійсними після набрання чинності новим Земельним кодексом України. У зв’язку з цим також зауважувалося, що національна практика, на яку посилався Уряд (див. пункт 13), з питання юридичної долі земельних ділянок у випадку придбання нерухомості стосувалася періодів після ухвалення остаточної постанови у справі заявника, і жодна зі справ, на які було зроблено посилання, не стосувалася ситуацій, пов’язаних з такими спеціальними земельно-шнуровими книгами.