"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
18. Уряд надав зауваження, які заперечувалися заявником, щодо невичерпання всіх засобів захисту на національному рівні. Ці заперечення подібні до тих, які Суд неодноразово відхиляв у своїх попередніх рішеннях щодо невиконання судових рішень державними підприємствами (див., наприклад, рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), пп. 30-32). Суд вважає, що дані зауваження повинні бути відхилені з тих самих причин.
19. Суд доходить висновку, що скарги заявника за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) щодо затримки у виконанні рішення від 27 лютого 1997 року порушують питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду заяви по суті. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною.
II. ЩОДО СУТІ
20. У своїх зауваженнях щодо скарг заявника Уряд стверджував про відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
21. Заявник з цим не погодився.
22. Суд зазначає, що рішення Красноперекопського міського суду від 27 лютого 1997 року залишалось невиконаним протягом більш ніж дев'яти років та дев'яти місяців, з яких дев'ять років і три місяці підпадають під юрисдикцію Суду ratione temporis.
23. Суд нагадує, що він неодноразово визнавав порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї (див. рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), пп. 42-46, рішення у справі "Михайленко та інші проти України" ( 980_231 ), NN 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, пп. 60-64, ЄСПЛ 2004-XII).
24. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не виклав жодного факту або аргументу, які могли б переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.
25. Відповідно у цій справі відбулося порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
26. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
27. Заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди у сумі невиплаченого боргу за рішенням суду, а також 230 890 грн (36 530 євро) компенсації у зв'язку з інфляцією. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо втрат у зв'язку з інфляцією, заявник надав розрахунки індексу інфляції, здійснені на основі індексу споживчих цін, наданих Головним управлінням статистики в Автономній Республіці Крим Державного комітету статистики України. Заявник також вимагав 320 000 грн (50 037 євро) для відшкодування нематеріальної шкоди.
28. Уряд зауважував, що вимоги заявника повинні бути відхилені.
29. Суд нагадує, що рішення від 27 лютого 1997 року залишається невиконаним, та зазначає, що заявник надав детальні розрахунки втрат, спричинених інфляцією, а також документи, що їх підтверджують. Беручи до уваги обставини справи та прецедентну практику Суду, Суд вважає, що як компенсацію матеріальної шкоди Уряд має сплатити заявнику кошти, присуджені судом, та додатково суму в розмірі 36 530 ЄВРО як відшкодування втрат у зв'язку з інфляцією (див. "Рейнбах проти Росії" (Reynbakh v. Russia), N 23405/03, пп. 34-35, від 29 вересня 2005 року; "Романченко проти України" ( 974_024 ), N 5596/03, п. ЗО, від 22 листопада 2005 року, та "Левін проти Росії" (Levin v. Russia), N 33264/02, пп. 31-34, від 2 лютого 2006 року).
30. Суд вважає, що заявник зазнав деякої нематеріальної шкоди у зв'язку з встановленими порушеннями. Однак сума, яку вимагав заявник, є надмірною. Суд, об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), вважає за доцільне присудити йому 2000 євро як відшкодування нематеріальної шкоди.
Б. Витрати
31. Заявник не зазначив жодних вимог щодо компенсації витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
32. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника прийнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику суму боргу, належну йому відповідно до рішення національного суду, а також додатково 36 530 євро (тридцять шість тисяч п'ятсот тридцять євро) як компенсацію за матеріальну шкоду та 2000 євро (дві тисячі євро) як нематеріальну шкоду плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника. Вказані суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявнику суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки (simple interest), з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 грудня 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.Вестердік (C.Westerdiek)
Голова П.Лоренцен (P.Lorenzen)