«1. Держави повинні вживати всіх належних заходів законодавчого, адміністративного чи іншого характеру для реалізації принципів, викладених у цій Декларації, відповідно до міжнародного права прав людини. Такі заходи слід доповнювати відповідною діяльністю у сфері освіти, професійної підготовки та інформування громадськості.
2. Державам слід заохочувати створення незалежних, багатодисциплінарних і плюралістичних комітетів з етики, про які йдеться у статті 19».
С. Лісабонська декларація щодо прав пацієнта Всесвітньої медичної асоціації (далі - ВМА).
35. Всесвітня медична асоціація - це міжнародне об’єднання професійних медичних асоціацій та окремих лікарів, офіційно створене у 1947 році. Наразі до нього входять 116 національних медичних асоціацій, у тому числі Всеукраїнське лікарське товариство, й понад десять мільйонів лікарів.
36. Відповідна декларація була прийнята 34-ю Всесвітньою медичною асамблеєю в м. Лісабон, Португалія, у 1981 році. Її декілька разів переглядали та редагували й повторно підтвердили на 200-й сесії Ради Всесвітньої медичної асоціації в м. Осло, Норвегія, у 2015 році. У відповідних положеннях декларації зазначено:
Преамбула
«Останнім часом відносини між лікарями, їхніми пацієнтами та суспільством зазнали значних змін. Тоді як лікар завжди повинен діяти згідно зі своїм сумлінням і завжди в найкращих інтересах пацієнта, необхідно докласти не менше зусиль, щоб гарантувати автономію пацієнта та справедливість. ...».
3. Право на самовизначення
«...
b. Психічно здоровий дорослий пацієнт має право погоджуватися або відмовлятися від будь-якої діагностичної процедури чи терапії. Пацієнт має право на інформацію, необхідну для ухвалення своїх рішень. Пацієнт повинен чітко розуміти, яка мета будь-якого дослідження чи лікування, що означатимуть результати та якими будуть наслідки відмови. ...».
4. Пацієнт без свідомості
«а. Якщо пацієнт перебуває без свідомості або з інших причин не може висловити свою волю, коли це можливо, необхідно отримати інформовану згоду від законного представника, наділеного такими повноваженнями. ...».
7. Право на інформацію
«a. Пацієнт має право отримати інформацію про себе, записану в будь-якій його медичній документації, а також отримати повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі медичні факти про його стан. ...
b. У виняткових випадках інформація може бути прихована від пацієнта, якщо є вагомі підстави вважати, що ця інформація створить серйозну загрозу для його життя або здоров’я. ...
e. Пацієнт має право вибирати кого, якщо когось взагалі, слід інформувати від його імені».
ПРАВО
I. ПОПЕРЕДНЄ ЗАУВАЖЕННЯ
37. Уряд не висунув жодних заперечень щодо locus standi пані Мирослави Коростельової, дочки заявниці, у підтриманні цієї заяви після смерті заявниці, яка сталася під час розгляду справи у Суді.
38. Суд визнає, що пані Мирослава Коростельова може мати достатній інтерес у продовженні та може діяти замість своєї матері у цій справі (див., серед інших подібних прикладів, рішення у справі «Лопез Рібалда та інші проти Іспанії» [ВП] (Lopez Ribalda and Others v. Spain) [GC], заяви № 1874/13 і № 8567/13, пункти 72 і 73, від 17 жовтня 2019 року). З практичних підстав у цьому тексті пані Людмила Майборода й далі іменуватиметься «заявницею» (див. рішення у справах «Далбан проти Румунії» [ВП] (Dalban v. Romania) [GC], заява № 28114/95, пункт 2, ЄСПЛ 1999-VI, та «Радзевіл проти України» (Radzevil v. Ukraine), заява № 36600/09, пункт 47, від 10 грудня 2019 року).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ
39. Заявниця скаржилася на те, що держава-відповідач не захистила її від видалення нирки за відсутності її інформованої згоди на це та від приховування відповідної інформації її лікарями в післяопераційний період. Вона також скаржилася, що не отримала належної відповіді на національному рівні у зв’язку з її відповідними твердженнями.
А. Обсяг та правова кваліфікація скарг заявниці
40. Наскільки можна зрозуміти заявницю, як таку, яка стверджує, що видалення нирки не було виправданим з медичної точки зору, Суд зазначає, що згідно з результатами офіційного розслідування на національному рівні нирку заявниці було видалено за надзвичайних обставин, щоб врятувати її життя (див. пункти 18 і 24). Суд не вбачає необхідності переглядати суть цих висновків, зроблених під час розслідування на національному рівні, які не були оскаржені заявницею (див. пункт 25). Таким чином, суть скарг, які має розглянути Суд, стосується лише ненадання інформації медичними працівниками щодо спірного медичного втручання до, під час і після його проведення.
41. Суд зауважує, що заявниця посилалася на статті 3 і 13 Конвенції. Хоча вона зі зрозумілих причин зазнала болю та страждань через спосіб, в який вона дізналася про відсутність у неї нирки, з наявних матеріалів не вбачається, що її лікарі мали на меті принизити або зганьбити її, не надавши їй відповідну інформацію до або після втручання. Комісія експертів також встановила, що затримка в повідомленні відповідної інформації сама собою не призвела до негативних наслідків для її фізичного здоров’я (див. пункт 22, та, для порівняння і в якості протилежного прикладу, рішення у справі «Р.Р. проти Польщі» (R.R. v. Poland), заява № 27617/04, пункти 153 і 159-162, ЄСПЛ 2011).
42. З огляду на свою практику Суд вважає, що ці скарги мають розглядатися за статтею 8 Конвенції (див., для порівняння, рішення у справах «Тисьанц проти Польщі» (<...>), заява № 5410/03, пункт 66, ЄСПЛ 2007-I, «Васильєва проти Болгарії» (Vasileva v. Bulgaria), заява № 23796/10, пункти 57 і 58, від 17 березня 2016 року, та «Ю.П. проти Росії» (Y.P. v. Russia), заява № 43399/13, пункти 34 і 37-38, від 20 вересня 2022 року).
43. Відповідне положення передбачає: