"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції ( 995_004 ), було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
17. Уряд стверджував, що рішення, винесене на користь заявника, було повністю виконано. Тому він не може вважатися жертвою невиконання.
18. Заявник не погодився з цим твердженням. Він стверджував, що дві квартири, які були надані його родині, були непридатними для проживання і не відповідали вимогам, передбаченим статтями 48 та 50 Житлового кодексу України ( 5464-10 ), на які посилався Ялтинський міський суд у рішенні від 4 травня 2001 року. Таким чином, він стверджував, що рішення, про яке йдеться, залишалось невиконаним.
19. Суд вказує на те, що заявник не надав жодних доказів його тверджень про непридатність згаданих квартир відповідним положенням житлового законодавства. Більш того, відповідно до матеріалів справи він не скаржився з цього приводу до відповідних національних органів. За цих обставин Суд не має підстав сумніватися у твердженнях Уряду та вважає, що рішення суду від 4 травня 2001 року було виконано (див., наприклад, рішення у справі "Гавриленко проти України" ( 980_413 ) (Gavrilenko v. Ukraine), N 24596/02, пункт 18, від 20 вересня 2005 року).
20. Однак той факт, що рішення суду, винесене на користь заявника, було виконано, не позбавляє заявника статусу жертви щодо періоду, протягом якого це рішення залишалося невиконаним (див., наприклад, рішення у справі "Скубенко проти України" (Skubenko v. Ukraine), вказане вище). Суд відповідно відхиляє попереднє зауваження Уряду.
21. Суд зазначає, що вказані скарги не є очевидно необґрунтованими у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно він визнає їх прийнятними.
В. Щодо суті
22. У своїх зауваженнях щодо суті Уряд стверджував, що рішення, винесене на користь заявника, було повністю виконано. Таким чином, було відсутнє порушення прав заявника, передбачених Конвенцією ( 995_004 ).
23. Заявник не погодився з цим твердженням.
24. Суд нагадує, що вищезгадане рішення, яке набрало законної сили 19 вересня 2002 року, залишалося невиконаним протягом більш ніж трьох з половиною років. Він визнає, що Уряд не надав жодних фактів для виправдання цієї затримки.
25. Суд, беручи до уваги свою значну практику щодо невиконання (див., наприклад, "Скубенко проти України" ( 974_080 ) (Skubenko v. Ukraine), N 41152/98, пункти 37-38, від 29 листопада 2005 року), встановлює порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з нерозумною тривалістю виконання у справі заявника.
26. За таких обставин Суд не вважає за необхідне розглядати скаргу, розглянуту за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), ще й за статтею 13.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 17 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
27. Заявник також скаржився на порушення статті 17 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з невиконанням рішення суду, винесеного на його користь.
28. Суд визнає цю частину заяви цілком необгрунтованою та, таким чином, вона має бути відхилена як очевидно необґрунтована відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
29. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
30. Заявник вимагав 600 000 євро справедливої сатисфакції.
31. Уряд не коментував цю вимогу.
32. Суд вважає, що заявник мав би зазнати моральної шкоди у зв'язку з тривалим невиконанням рішення, винесеного на його користь. Суд на засадах справедливості та відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ) присуджує заявнику 1300 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
33. Заявник не висунув жодних вимог з цього приводу. Отже, Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
34. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги за пунктом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) прийнятними, а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1300 (одну тисячу триста) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 червня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)