Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.
(...)
Якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом трьох років з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України у порядку, встановленому Державним казначейством України".
B. Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року "Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій" ( z0865-99 )
21. Відповідні положення цього наказу передбачають наступне:
"11.2.16. Кошти, які внесені на депозитний рахунок державної виконавчої служби, зберігаються::
... депозитні суми, які підлягають передачі громадянам,- на протязі трьох років;
"11.2.18. Строк зберігання цих сум обчислюється з дня надіслання стягувачу повідомлення про потребу отримання належних йому коштів".
ЩОДО ПРАВА
I. МЕЖІ СПРАВИ
22. Після того, як Суд виніс ухвалу щодо прийнятності, заявник надав пояснення щодо суті справи, у яких він посилався загалом на всі свої первісні скарги.
23. Суд нагадує, що у своїй ухвалі щодо часткової прийнятності від 27 березня 2001 року він відклав розгляд скарг заявника за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо невиконання ухвали суду та тривалості провадження щодо відшкодування. Решта скарг була визнана неприйнятною. Відтак розгляд справи Судом обмежений скаргами, розгляд яких було відкладено (див. рішення у справі "Агротехсервіс проти України" ( 980_435 ) (Agrotehservis v. Ukraine), N 62608/00, п. 37, від 5 липня 2005 року).
II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
24. Заявник скаржився на те, що невиконання державними органами ухвали, винесеної на його користь, позбавило його доступу до суду та що загальна тривалість провадження щодо відшкодування, включаючи виконавче провадження, була несумісною з п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). У вищезгаданому положенні Конвенції у відповідній частині передбачено:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
25. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявника.
26. Суд зазначає, що скарги заявника не є очевидно необґрунтованими у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно визнає їх прийнятними.
III. ЩОДО СУТІ
A. Невиконання рішення суду
27. Уряд заперечував наявність порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), стверджуючи, що невиконання рішення мало місце з вини заявника, оскільки він не звернувся з відповідною заявою до державної виконавчої служби з вимогою про виплату.
28. Заявник заперечив це твердження, стверджуючи, що відповідні органи влади перешкоджали йому вчасно звернутися із заявою про виплату відшкодування, оскільки органи невірно вели записи у книзі обліку депозитних сум, чітко не повідомили його про хід виконавчого провадження та постійно надавали йому суперечливу інформацію.
29. Суд нагадує, що виконання рішення, винесеного судом, є невід'ємною частиною судового розгляду у значенні статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справах "Горнсбі проти Греції" ( 980_079 ) (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, Reports 1997-II, p. 510, п. 40; "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, п. 42, від 27 липня 2004 року). Це створює для держави обов'язок створити систему виконання рішень, яка була б ефективна як в теорії, так і на практиці і гарантувала виконання без неналежних затримок (рішення у справі "Фуклев проти України" ( 974_022 ) (Fuklev v. Ukraine), N 71186/01, п. 84, від 7 червня 2005 року). Хоча Високі Договірні Сторони користуються широкими межами оцінювання при встановленні правил діловодства у сфері відправлення правосуддя, такі правила покликані забезпечити чітке ведення діловодства та швидкий доступ сторін до інформації про хід провадження, в яких вони є стороною (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Сухорубченко проти Російської Федерації" (Sukhorubchenko v. Russia), N 69315/01, пп. 45 та 53, від 10 лютого 2005 року).
30. З огляду на обставини справи Суд вказує на те, що ухвала суду, винесена на користь заявника, набрала законної сили 16 жовтня 2001 року і до цього часу залишається невиконаною. Таким чином, тривалість невиконання становить більш ніж шість з половиною років.
31. Навіть беручи до уваги твердження Уряду про те, що кошти були доступні до виплати заявнику у вересні 2002 року, Суд зазначає, що з моменту набрання ухвалою законної сили до вищезазначеної дати пройшло одинадцять місяців. Суд також зазначає що Уряд не надав доказів того, що заявника було вчасно повідомлено про можливість отримання коштів або навіть про відкриття виконавчого провадження від його імені, як це передбачено чинним законодавством (див. пп. 20-21 вище). Навпаки, беручи до уваги той факт, що прізвище заявника було невірно вказано у книзі обліку депозитних сум державної виконавчої служби, а також що заявник декілька разів безрезультатно намагався встановити місцезнаходження виконавчого листа та отримував суперечливі відповіді державних органів (див. пп. 7, 11-19 вище), Суд визнає достовірними його твердження стосовно відсутності належного ведення діловодства та доступу до інформації про хід виконання ухвали. З огляду на вищевказане Суд вважає, що заявника фактично було позбавлено можливості вимагати присуджені йому кошти.
32. Уряд не забезпечив право заявника на доступ до суду в даній справі. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
B. Тривалість провадження
33. Що стосується скарги заявника на надмірну тривалість провадження щодо виплати компенсації, включаючи виконавче провадження, Суд зазначає, що, незважаючи на певні затримки під час судового розгляду, що мали місце, зокрема, через неодноразові повернення справи на новий розгляд, найзначніші затримки мали місце під час виконавчого провадження. Суд вже врахував цей аспект під час розгляду питання про порушення права на доступ до суду.
34. Суд, з огляду на попередні висновки з цього приводу, визнає, що немає необхідності розглядати окремо питання щодо тривалості провадження у цій справі.
IV. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
35. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
36. Заявник вимагав 1 000 000 грн відшкодування матеріальної і моральної шкоди, включаючи досі належну йому заборгованість за ухвалою суду, спричинених порушенням його прав, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).
37. Уряд не погодився з цими вимогами.
38. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між встановленими порушеннями і стверджуваною матеріальною шкодою. У той же час Суд нагадує, що винесення рішення, яким констатовано порушення, створює для держави-відповідача обов'язок покласти край зазначеному порушенню та усунути наслідки цього порушення у спосіб який би дозволив відновити настільки, наскільки це можливо, становище, що передувало порушенню (рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п. 35, 27 травня 2004 року, та "Іатрідіс проти Греції" (latridis v. Greece) (справедлива сатисфакція) [GC], N 31107/96, п. 32, ЕСПЛ 2000-XI). Таким чином, Суд вважає, що обов'язок держави виконати рішення суду, винесене на користь заявника, є безсумнівним. Також Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди у зв'язку з тривалою неможливістю отримати відшкодування за незаконні дії органів досудового слідства. Суд на засадах справедливості та відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ) присуджує заявнику 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
39. Заявник вимагав 5000 гривень відшкодування судових витрат.
40. Уряд зазначив, що заявник не надав підтверджуючі документи та що вимога була необґрунтована.
41. Відповідно до практики Суду заявник не може отримати відшкодування витрат, якщо не доведено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та розумними щодо розміру. В даній справі з огляду на те, що заявник не надав підтверджуючі документи у встановлений для цього термін, Суд відхиляє вимогу стосовно відшкодування судових витрат.
C. Пеня
42. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує решту заяви прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що:
(a) що протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ) Держава-відповідач повинна виплатити заявнику кошти, які досі належать йому до виплати відповідно до ухвали від 19 липня 2001 року, зі змінами, що були внесені ухвалою від 16 жовтня 2001 року, а також 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 травня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)