"Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції або протягом одного року з дня проголошення ухвали або рішення суду першої інстанції, якщо ці ухвали або рішення не були оскаржені в апеляційному порядку".
Частина II. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон ( 2540-14 ) набуває чинності з 29 червня 2001 року.
2. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом ( 2540-14 ), є чинними в частині, що не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ) та цьому Закону.
3. Цивільні справи, які до 29 червня 2001 року надійшли для касаційного розгляду, вирішуються в порядку, визначеному для розгляду апеляційних скарг.
4. Справи з протестами на судові рішення, внесені до 29 червня 2001 року, направляються до Верховного Суду України для розгляду в касаційному порядку.
5. Рішення, які станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом трьох місяців".
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
24. Заявник скаржився, що право на справедливий судовий розгляд його справи щодо компенсації за незаконне пред'явлення кримінального обвинувачення забезпечено не було. Заявник стверджував, що в результаті розгляду протесту, винесеного в порядку нагляду, та скасування остаточного рішення, винесеного на його користь, національні суди відхилили його вимоги щодо моральної шкоди, пов'язаної із погіршенням стану його здоров'я, у повному обсязі. Він також оскаржив тривалість провадження у справі та невиконання рішень, винесених на його користь. Він послався на т. 1 статі 6 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає таке:
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру..."
А. Юридична визначеність
1. Щодо прийнятності
25. Уряд стверджував, що скарга заявника щодо порушення його права на справедливий судовий розгляд у справі про компенсацію була подана невчасно, оскільки рішення, якими скасовувались остаточні рішення суду, винесені у вересні 1998 року та травні 2001 року, були прийняті 29 листопада 1999 року та 24 січня 2002 року відповідно, тобто пройшло більше 6 місяців до тієї дати, коли заяву було подано до Суду. Заявник не погодився.
26. Стосовно рішення, винесеного 29 листопада 1999 року, Суд зауважує, що заявник не оскаржив його окремо та в будь-якому випадку не встиг зробити це у шестимісячний строк (див. рішення у справі Sardin v Russia, N 69582/01, ЄСПЛ 2004-II).
27. Стосовно рішення від 24 січня 2002 року Суд зауважує що заперечення Уряду тісно пов'язані зі скаргою заявника за п. 1 статі 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо несправедливого провадження у справі, результатом якого стало рішення, винесене у квітні 2002 року, та яке було залишено без змін після розгляду відповідних скарг 12 червня та 2 грудня 2002 року. За таких обставин Суд вважає, що заперечення має бути приєднане до розгляду скарги заявника по суті.
28. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні п. З статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він також зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав.
2. Щодо суті
29. Уряд стверджував, що у справі не було порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, оскільки його скарги було розглянуто у відкритому судовому засіданні компетентним судом, створеним відповідно до закону. Скасування рішення, винесеного у травні 2001 року, надало повноваження міському суду повністю переглянути справу, включаючи оцінку доказів та визначення суми компенсації. Національний суд розглянув справу належним чином і виніс мотивоване рішення.
30. Заявник не погодився, стверджуючи, що після двох рішень у його справі, які набрали законної сили і які мали по суті подібний результат, рішення від 5 квітня 2002 року було необґрунтованим.
31. Суд нагадує, що право на справедливий розгляд справи у суді, як це гарантує п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), має тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує, окрім іншого, принцип верховенства права частиною спільної спадщини Договірних держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
32. Оцінюючи національну судову практику на її відповідність принципу юридичної визначеності, Суд головним чином зосередився на процедурі перегляду рішень в порядку нагляду, що допускає скасування остаточних судових рішень (порівн. рішення у справі Popov v. Moldova (N 2), N 19960/04, п. 52, від 6 грудня 2005 року; "Трегубенко проти України" ( 980_355 ), N 61333/00, п. 36, від 2 листопада 2004 року, Ryabykh v. Russia, N 52854/99, п. 57, ЄСПЛ 2003-IX та "Світлана Науменко проти України" ( 980_353 ), N 41984/98, п. 92, від 9 листопада 2004 року). Ця справа, однак, відрізняється від наведених вище прикладів тим, що в ній не тільки був факт скасування остаточного рішення суду, але й поєднання цього факту з подальшим розглядом справи по суті судом першої інстанції, що порушує питання щодо "права на суд" заявника.
33. Суд зауважує, що рішення від 24 січня 2002 року ґрунтувалось на змінах у законодавстві, запроваджених рішенням Конституційного Суду України 2001 року. Суд, з одного боку, має бути особливо уважним щодо небезпек, пов'язаних із застосуванням ретроспективного законодавства, що впливає на вирішення судового спору, у якому стороною є держава (див. The National and Provincial Building Society, The Leeds Permanent Building Society and the Yorkshire Building Sjciety v. the United Kingdom, рішення від 23 жовтня 1997 року, Reports 1997-VII, п. 112; Zielinski and Pradal and Gonzales and Others v. France [GC], NN 24846/94 та 34165/96 до 34173/96, п. 57, ECHR 1999-VII). З іншого боку, оскільки першочерговою метою провадження у справі є визначення джерела виплати компенсації заявнику, рішення від 24 січня 2002 року не було "тактичним кроком" з метою перегляду справи по суті (порівняй та протистав Pravednaya v. Russia, N 69529/01, п. 32, 18 листопада 2004 року). В цьому контексті Суд зауважує, що у подібних справах, які були викликані зазначеним вище рішенням Конституційного Суду України, національні суди зазвичай утримувались від нового розгляду справ по суті (див., наприклад, рішення у справі "Волощук проти України", N 60712/00, п. 14, 6 червня 2006 року). Однак Суд зауважує, що національне законодавство не надавало жодних гарантій щодо можливого порушення принципу юридичної визначеності, надаючи відповідним судам необмежену можливість переглядати справи по суті, незважаючи на першочергову мету поновлення провадження у справі (див. п. 21 вище).
34. У цій справі міський суд перевищив свої повноваження при визначенні способу виконання рішення, винесеного у травні 2001 року, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року ( v012p710-01 ) (див. п. 11), оскільки переглянув докази та виніс нове рішення, яке стосувалось всієї справи. Як було зазначено вище, таке рішення було винесено у відповідності з національним законодавством, яке, тим не менш, не звільняло національні органи влади від вимоги п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) дотримуватися принципу юридичної визначеності. Суд вважає, що категоричне неприйняття до уваги міським судом доказів, на яких ґрунтувалось рішення від 17 травня 2001 року, та відмова прийняти аргументи заявника щодо його нервового розладу (див. п. 13 вище), що призвело до значного скорочення присудженої йому компенсації, порушує принцип юридичної визначеності та "право на суд" заявника згідно з п. 1 статті 6 Конвенції.
35. Тому Суд відхиляє попередні зауваження Уряду щодо недотримання правила подачі заяви впродовж шести місяців та вважає, що було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
Б. Невиконання судових рішень
1. Щодо прийнятності
36. Суд зазначає, що невиконання рішень суду, винесених у вересні 1998 року та травні 2001 року, було спричинено, головним чином, судовим переглядом цих рішень в порядку нагляду.
37. Суд нагадує, що скарга заявника стосовно першого провадження в порядку нагляду була відхилена, оскільки вона не відповідає вимозі п. 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) щодо подання заяви впродовж шести місяців (див. п. 26 вище). Відповідно Суд не може розглядати скаргу заявника щодо затримок у виконанні, які стосуються цієї частини провадження.
38. Стосовно другого провадження у справі Суд вважає, що скарга заявника з цього питання частково торкається питання юридичної визначеності та справедливості судового провадження, які було розглянуто в пп. 27-28 вище.
39. Окрім того, частина скарги заявника, що стосується невиконання рішення, винесеного 5 квітня 2002 року, не є явно необґрунтованою у значенні п. З статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд зауважує, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав.
2. Щодо суті
40. Перш за все, Суд зазначає, що він встановив порушення принципу юридичної визначеності в результаті провадження в порядку нагляду щодо рішення, винесеного у травні 2001 року (див. п. 34 вище) і, таким чином, не вважає за необхідне розглядати питання невиконання цього рішення відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
41. Стосовно рішення від 5 квітня 2002 року Суд посилається в першу чергу на зауваження Уряду, що заявник не звернувся з вимогою про обов'язкове виконання рішення у встановлений законом строк, за що держава не несе відповідальності.
42. Суд зауважує, що в результаті розгляду апеляційної скарги рішенням від 5 квітня 2002 року, яке було залишено без змін рішенням від 12 червня 2002 року, заявнику було присуджено компенсацію за спричинену матеріальну та моральну шкоду, яка має бути сплачена державою. Це рішення не було виконано до сьогодні, тобто протягом 4 років та одинадцяти місяців (див. рішення у справі "Волосюк проти України" ( 974_095 ), N 60712/00, п. 33, 29 червня 2006 року).
43. Суд нагадує, що недоречно вимагати від особи, на користь якої прийнято рішення у справі, відповідачем в якій є держава, пізніше ініціювати виконавче провадження для того, щоб отримати компенсацію (див., наприклад, Metaxas v. Greece, N 8415/02, п. 19, 27 травня 2004 року; Karahalios v. Greece, N 62503/00, п. 23, 11 грудня 2003 року, та Scordino v. Italy (N 1) [GC], N 36813/97, п. 198, ЄСПЛ 2006-...).
44. Також Суд нагадує, що він встановив порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно тривалого невиконання остаточного рішення у багатьох подібних справах (див. рішення у справі "Волосюк проти України" ( 974_095 ), зазначене вище, пп. 33-38; рішення у справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ), зазначене вище, пп. 26-55; рішення у справі "Носаль проти України" ( 974_085 ), N 18378/03, пп. 34-47, 29 листопада 2005 року).
45. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи аргументів, які б дозволили дійти іншого висновку у цій справі.
46. Таким чином, у цій справі також було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
В. Тривалість провадження
47. Відповідно до прецедентної практики Суду у справах щодо тривалості цивільного провадження процес виконання рішення суду є його другою стадією і право, спір щодо якого було вирішено в судовому порядку, не набуває свого практичного змісту доти, доки рішення не буде виконано (див., серед інших авторитетних джерел, Die Pede v. Italy and Zappia v. Italy, рішення від 26 вересня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1384, пп. 22, 24 та 26, та с. 1411-12, пп. 18, 20, 22 та, mutatis mutandis, Silva Pontes v. Portugal, рішення від 23 березня 1994 року, Series A N 286-A, с. 14, п. 13). Скарга заявника щодо тривалості провадження, яка безпосередньо пов'язана із скаргою, що стосується тривалості виконання остаточного рішення суду, винесеного на користь заявника, має бути також визнана прийнятною.
48. Однак, посилаючись на встановлені порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. п. 35 та 46 вище), Суд не вважає доцільним розглядати цю скаргу окремо.
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
49. Заявник скаржився, що його незаконне затримання порушило п. 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) і що недостатня компенсація за це порушення суперечила п. 5 статті 5 Конвенції. Він також посилався на статтю 12 Конвенції.
50. Суд, у світлі всіх матеріалів, які він має у своєму розпорядженні, встановлює, що ці матеріали не вказують на існування необґрунтованого втручання чи порушення зазначених положень Конвенції ( 995_004 ), та відхиляє цю частину скарги відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовану.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
51. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) гарантує:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
52. Заявник вимагав 30 000 євро (EUR) відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
53. Уряд визнав цю суму надмірною та необґрунтованою.
54. Стосовно компенсації матеріальної шкоди, яку вимагав заявник, Суд вважає, що повним та остаточним задоволенням вимоги заявника щодо невиконання рішення суду від 12 червня 2002 року має стати виплата заборгованості за цим рішенням, яка досі належна йому до виплати. Суд визнав порушення принципу юридичної визначеності та "права на суд" заявника згідно з п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) внаслідок скасування остаточного рішення суду, винесеного на його користь. Відповідно, хоча заявник не скаржився на порушення його прав за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ), Суд присуджує заявнику 11 380 євро (EUR), що складає суму, якої його було позбавлено в зв'язку з скасуванням остаточного рішення суду від 17 травня 2001 року (13 000 євро) та присудженням меншої суми, яка складала 1620 євро, рішенням суду від 12 червня 2002 року (див. рішення у справі Braga v. Moldova, N 74154/01, п. 30, 14 листопада 2006 року).
55. Оскільки вимоги заявника стосувались відшкодування моральної шкоди, Суд зазначає, що заявник мав зазнати певного розчарування та страждання в результаті встановленого порушення. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 3000 євро компенсації моральної шкоди.
Б. Судові витрати
56. Заявник не подав жодного позову щодо цього питання впродовж встановленого терміну. Відповідно Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Приймає попередні зауваження Уряду, що заявник не дотримався шестимісячного строку, відведеного на подання заяви до Суду, щодо скасування рішення від 17 травня 2001 року в порядку нагляду та відхиляє цю вимогу після розгляду справи по суті;
2. Визнає скарги за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо несправедливості провадження, яке було поновлено 24 січня 2002 року, а також щодо невиконання рішення суду від 5 квітня 2002 року та тривалості провадження прийнятними, та решту скарг неприйнятними;
3. Постановляє, що у справі було порушено право на справедливий судовий розгляд, яке гарантується п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), відносно провадження, яке було поновлено 24 січня 2002 року, та відносно невиконання рішення суду від 5 квітня 2002 року;
4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу щодо загальної тривалості провадження відповідно до статті 6 Конвенції ( 995_004 );
5. Вирішує, що:
(а) держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох місяців від дати набрання рішенням статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ) зазначені нижче суми, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 11 380 євро (одинадцять тисяч триста вісімдесят євро) та суму заборгованості за рішенням від 12 червня 2002 року, яка досі належна йому до виплати, як відшкодування матеріальної шкоди;
(іі) 3000 євро (три тисячі євро) відшкодування моральної шкоди;
(ііі) плюс будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначених сум;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 13 травня 2007 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН