«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».
16. Уряд не надав зауважень щодо неможливості отримання копій необхідних документів, які знаходяться на непідконтрольній державі території Автономної Республіки Крим та у м. Севастополі.
17. Хоча 10 листопада 2009 року позовну заяву заявниці було залишено без розгляду Сімферопольським районним судом внаслідок її неявки у судові засідання, Суд зазначає, що заявниця оскаржила цю ухвалу до судів вищих інстанцій. Провадження щодо процесуальних питань тривало у судах апеляційної та касаційної інстанцій близько двох років (з 10 листопада 2009 року по 05 жовтня 2011 року). Варто зазначити, що згідно з відповідним положенням Цивільного процесуального кодексу України (див. пункти 13 та 14) розгляд апеляційної скарги заявниці на ухвалу від 10 листопада 2009 року міг призвести до скасування цієї ухвали та повернення справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Отже, підхід, якого дотримувалась заявниця, міг би виявитися вирішальним у її справі.
18. Суд також нагадує, що стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанції. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (див. рішення у справах «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), від 19 грудня 1997 року, пункт 37, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1997-VIII, та «Андрєєва проти Латвії» [ВП] (Andrejeva v. Latvia) [GC], заява № 55707/00, п. 97, ЄСПЛ 2009).
19. У світлі зазначеного, період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Белошевіч проти Словенії» (Belosevic v. Slovenia), заява № 7877/02, пункт 19, від 06 квітня 2006 року).
20. Отже, період, який має враховуватись, розпочався 02 лютого 2007 року, у день після ухвалення Судом рішення за першою заявою заявниці (№ 9724/03), та завершився 05 жовтня 2011 року. Відповідно він тривав чотири роки та вісім місяців у трьох інстанціях.
A. Прийнятність
21. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
22. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII). Що стосується останнього пункту, спори щодо визначення компенсації жертвам дорожньо-транспортних пригод вимагають особливої уваги (див., inter alia, рішення у справі «Сільва Понтес проти Португалії» (Silva Pontes v. Portugal), від 23 березня 1994 року, пункт 39, Серії А № 286-А).
23. Перш за все Суд зазначає, що він бере до уваги той факт, що у своєму рішенні за першою заявою заявниці (№ 9724/03) він наголосив, що важливість предмета спору для заявниці вимагала швидкого вирішення її скарг.
24. Суд також зазначає, що ця справа є, певною мірою, подібною до справи «Ронгоні проти Італії» (Rongoni v. Italy), заява № 44531/98, пункти 11-16, від 25 жовтня 2001 року, у якій Суд визнав тривалим провадження, яке тривало чотири роки та дев’ять місяців, після того, як встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо первинного провадження з того ж питання, яке тривало більше десяти років.
25. Далі Суд зазначає, що у цій справі було кілька періодів затримок у розгляді з вини органів судової влади. До них відноситься кількаразове повернення справи апеляційним судом до суду першої інстанції на новий розгляд (див. пункти 10 та 11).
26. Суд часто встановлював порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у справах, що стосувались аналогічних питань надмірної тривалості цивільних проваджень (див. рішення у справах «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року, «Криворотова проти України» (Krivorotova v. Ukraine) [Комітет], заява № 57166/08, від 12 жовтня 2017 року).
27. Суд зазначає, що викладені міркування у сукупності та в контексті важливості предмета спору для заявниці дозволяють дійти висновку, що у цій справі тривалість провадження після ухвалення Судом рішення за першою заявою заявниці (№ 9724/03) була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
28. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
29. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
30. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Криворотова проти України» (Krivorotova v. Ukraine), Суд вважає за доцільне присудити заявниці 600 євро.
31. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
3. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці таку суму, яка має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 600 (шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 01 березня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
В. о. заступника Секретаря
Анна-Марія ДУГЕ
Голова
Андре ПОТОЦЬКИЙ