"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
A. Щодо прийнятності
17. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3(a) статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.
B. Щодо суті
1. Пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
18. В першу чергу Суд нагадує, що враховуватимуться лише ті періоди, коли справа фактично розглядалась судами, виключаючи, таким чином, з розрахунку періоди між ухваленням остаточних обов'язкових рішень та їхнім скасуванням у екстраординарному порядку (див. рішення у справі "Павлюлинець проти України" ( 980_429 ) (Pavtyulynets v. Ukraine), N 70767/01, пункти 41-42, від 6 вересня 2005 року). Більш того, судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. рішення у праві "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (N 1) [ВП], N 36813/97, п. 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), N 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року).
19. Суд зазначає, що відповідний період розпочався 20 жовтня 1999 року та закінчився 18 жовтня 2000 року, коли було ухвалено рішення res judicata (див. пункт 8 вище). Касаційна скарга заявниці та її заява про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами (див. пункти 7 та 9 вище) не призвели до повторного відкриття провадження для цілей Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Приставська проти України" (Prystavska v. Ukraine) (ухвала), N 21287/02, ECHR 2002-X). Тому період з 18 жовтня 2000 року до 2 жовтня 2002 року не може братися до уваги.
20. Відповідно тривалість для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), враховуючи, що виконавче провадження досі триває (див. пункти 13 вище та 24 нижче), становить понад дев'ять років та три місяці у судах трьох інстанцій.
21. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість спору для заявника (див., наприклад, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).
22. Щодо складності справи Суд вважає, що предмет судового розгляду, про який йдеться, не був особливо складним.
23. Беручи до уваги те, що без трудової книжки або її дубліката заявниця не могла у законний спосіб працевлаштуватися в Україні (див. відповідне національне законодавство вище), Суд вважає, що провадження до 18 жовтня 2000 року, коли було ухвалено рішення res judicata, було важливим для заявниці. Стосовно періоду після 2 жовтня 2002 року, коли виконавча служба здійснювала виконання остаточного рішення, провадження мало бути закінчено без зволікань.
24. Уряд стверджував, що затримки у провадженні мали місце у зв'язку з недотриманням заявницею процесуальних вимог при оскарженні рішень національних судів і перешкоджанням в подальшому здійсненню виконавчого провадження, що ще тривало.
25. Суд погоджується із тим, що вимоги про продовження строку для подання скарг, а також додатковий позов, поданий заявницею, певною мірою вплинули на тривалість провадження до 18 жовтня 2000 року. Однак Суд вважає, що заявницю не можна звинувачувати у використанні для захисту своїх інтересів доступних їй за національним законодавством засобів (див. рішення у справі "Сілін проти України" ( 974_103 ) (Silin v. Ukraine), N 23926/02, п. 29, від 13 липня 2006 року). Стосовно тривалості після 2 жовтня 2002 року Суд не встановив періодів, за які заявниця мала б нести відповідальність.
26. Стосовно поведінки органів державної влади Суд не вбачає жодних значних затримок до 2 жовтня 2002 року, за які б вони несли відповідальність. Проте пізніше компетентні органи влади не вжили необхідних заходів для виконання остаточного рішення і, відповідно, позбавили пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) його практичного змісту.
27. Суд часто констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, що порушували питання, схожі на ті, що розглядються у цій справі (див. рішення у справах Фрідлендер або Сіка вище). Дослідивши усі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на практику Суду з цього питання, Суд вважає, що в цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".
Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 ( 995_004 ).
2. Стаття 13 Конвенції ( 995_004 )
28. Уряд стверджував, що у цій справі не було порушено статтю 13 Конвенції ( 995_004 ).
29. Суд неодноразово визнавав порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) через відсутність в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту стосовно скарг на тривалість провадження (див. рішення у справі "Єфіменко проти України" ( 974_168 ) (Efimenko v. Ukraine), N 55870/00, пп. 48-50 та 64, від 18 липня 2006 року та подальші рішення Суду). Суд не вбачає підстав для відступу від своєї практики у цій справі.
Отже, у цій справі було порушення також статті 13.
II. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ДРУГОГО ПРОВАДЖЕННЯ
30. Суд зазначає, що провадження, про яке йдеться, тривало з лютого 2003 року до 27 грудня 2004 року, що становить приблизно рік та одинадцять місяців та не порушує вимогу "розумного строку", яка передбачається в пункті 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
Відповідно ця частина заяви є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена згідно з пунктами 3(a) та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
31. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода та судові витрати
32. Заявниця вимагала 36 євро відшкодування матеріальної шкоди та 3500 євро відшкодування моральної шкоди.
33. Уряд оскаржив вимогу щодо відшкодування моральної шкоди, вважаючи її надмірною, при цьому Уряд залишив на розгляд Суду вимогу щодо відшкодування матеріальної шкоди, що розглядалась ним як вимога щодо компенсації поштових витрат, понесених під час провадження в Суді.
34. Суд повторює, що рішення, в якому він визнає порушення, покладає на державу-відповідача юридичний обов'язок припинити порушення та відшкодувати його наслідки так, щоб відновити настільки, наскільки це можливо, ситуацію, що існувала до порушення (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) (справедлива сатисфакція) [ВП], N 31107/96, п. 32, ECHR 2000-XI).
35. Договірні держави, що є сторонами справи, в принципі є вільними у виборі засобів, за допомогою яких вони виконують рішення, в якому Суд визнав порушення. Ця дискреція стосовно способу виконання рішення відображає свободу вибору щодо головного обов'язку Договірних держав за Конвенцією ( 995_004 ); а саме - забезпечити дотримання гарантованих нею прав та свобод (стаття 1). Якщо характер порушення дозволяє відновлення попереднього юридичного стану, який існував до порушення (restitutio in integrum), забезпечення такого відновлення є справою держави-відповідача, оскільки Суд не має ані повноважень, ані практичної можливості зробити це самостійно. З іншого боку, якщо національне законодавство не дозволяє або дозволяє лише частково відшкодувати наслідки порушення, стаття 41 уповноважує Суд надати постраждалій стороні таку сатисфакцію, що видається йому відповідною (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) (справедлива сатисфакція) [ВП], N 28342/95, п. 20, ECHR 2001-I).
36. Суд зазначає, що у цій справі не підлягає сумніву обов'язок держави виконати остаточне рішення щодо заявниці. Отже, Суд вважає, що найбільш відповідною формою відшкодування буде виконання без зволікань остаточного рішення, про яке йдеться у пункті 9 вище. Однак заявниця також зазнала стресу та перебувала у стані невизначеності через тривалість провадження. Розглядаючи цю справу на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 3100 євро відшкодування моральної шкоди.
37. Суд погоджується з Урядом, що вимога відшкодування матеріальної шкоди ґрунтується на поштових витратах, понесених заявницею під час провадження в Суді. З огляду на надані йому документи та свою судову практику Суд вважає, що сума, яка вимагається, має бути присуджена у повному обсязі.
B. Пеня
38. Суд вважає за доцільне призначати пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості першого провадження та відсутності засобів юридичного захисту стосовно цього прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно тривалості провадження.
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) стосовно тривалості провадження.
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має оплатити заявниці 3100 (три тисячі сто) євро відшкодування моральної шкоди та 36 (тридцять шість) євро компенсації судових витрат, що мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнено з цих сум;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 12 травня 2011 року, відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Боштьян М.ЗУПАНЧІЧ
Заступник Секретаря Стівен ФІЛЛІПС