"1. Цей Закон набуває чинності з 29 червня 2001 року.
3. Цивільні справи, які до 29 червня 2001 року надійшли для касаційного розгляду, вирішуються в порядку, визначеному для розгляду апеляційних скарг.
4. Справи з протестами на судові рішення, внесені до 29 червня 2001 року, направляються до Верховного Суду України для розгляду в касаційному порядку.
5. Рішення, які станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом трьох місяців [до Верховного Суду України]".
ПРАВО
I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
46. Після ухвали Суду щодо прийнятності другий заявник подав зауваження щодо суті, у яких він скаржився на невиконання рішень, винесених на його користь. Він також подав зауваження, які можуть бути визнані твердженнями про порушення статті 1 Протоколу N 1 (994_535 ) до Конвенції ( 995_004 ).
47. Уряд зазначав, що до винесення ухвали щодо прийнятності заявник не скаржився на порушення його прав за статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) до Конвенції ( 995_004 ) і, таким чином, він не може подавати цю скаргу після згаданої ухвали. Вони вказували, що виконавче провадження за рішенням від 9 липня 2001 року є невід'ємною частиною при вирахуванні загальної тривалості провадження у справі.
48. Суд повторює, що у своїй остаточній ухвалі щодо прийнятності від 6 квітня 2004 року він визнав прийнятною скаргу заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості провадження. Таким чином, обсяг справи, що підлягає розгляду Судом, обмежується цією скаргою.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
49. Заявники скаржились на те, що тривалість провадження у їх справі перевищила "розумний строк" - вимогу, закріплену пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), яка у відповідній частині передбачає таке:
"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."
50. Уряд зазначав, що провадження було складним і що у цій справі не було значних періодів затримок, відповідальність за які може бути покладена на державні органи. Зокрема, вони зазначали, що саме заявники несуть відповідальність за затримки у справі. Далі вони стверджували, що провадження закінчилось повним виконанням рішення від 9 липня 2001 року, винесеного на користь другого заявника.
51. Заявники не погоджувались.
52. Відповідно до практики Суду розумність тривалості провадження має розглядатись у світлі конкретних обставин справи з урахуванням критеріїв, закріплених у його прецедентній практиці, зокрема, складності справи, поведінки заявника і державних органів та важливості для заявника результату спору (див. рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України", заява N 41984/98 ( 980_353 ), п. 77; ухвалу від 18 травня 2004 року у справі "Тімотієвич проти України", заява N 63158/00 ( 980_439 ).
53. Суд повторює, що провадження розпочалось у листопаді 1993 року (з поданням скарг у ході кримінального провадження щодо водія автобуса, якого було засуджено за порушення правил дорожнього руху) і завершилось винесенням остаточної ухвали Верховного Суду від 4 грудня 2003 року. Його загальна тривалість становить, таким чином, десять років і один місяць. Проте, Суд зазначає, що частина скарг заявників не підпадає під його компетенцію ratione temporis, оскільки Конвенція ( 995_004 ) набула чинності для України 11 вересня 1997 року, хоча Суд може брати до уваги стан провадження на національному рівні до цієї дати. Таким чином, затримки, що підпадають під компетенцію Суду, почались з 11 вересня 1997 року і тривали майже шість років і три місяці у семи судових інстанціях, кожна з яких розглядала справу більш ніж один раз.
54. Суд вирішує, що складність справи та поведінка заявників і їх представника не можуть пояснити надмірну тривалість провадження (див. серед інших посилань справу "Comingersoll S.A. v. Portugal" [GC], заява N 35382/97, п. 19, ЄСПЛ 2000-IV). Зокрема, Суд зазначає, що ухвалами Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня і 12 вересня 2000 року визнавалось, що тривалість провадження у справі заявників була нерозумною. Він також відмічає численні перегляди справи, які спричинили більшість затримок (див. пункти 12, 15, 21, 24 та 34 вище).
55. Беручи до уваги обставини цієї справи в цілому і відповідне становище другого заявника з його недієздатністю, Суд вирішує, що при розгляді справи заявників було допущено нерозумні затримки.
56. Таким чином, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
57. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
58. Заявники вимагали відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 1 000 000 грн (13) і матеріальної шкоди приблизно на суму 92 011 578,22 грн (14).
59. Уряд не погоджувався. Вони зазначали, що констатація порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію. Далі вони відмічали відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вимогами та встановленим порушенням.
60. Суд не знаходить жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням і будь-якими вимогами щодо відшкодування матеріальної шкоди. Відповідно, він нічого не присуджує з цього приводу. Проте, він вважає, що заявники могли зазнати деякої нематеріальної шкоди, яка на об'єктивній основі може бути оцінена у 2000 ЄВРО, які і присуджує заявникам разом.
Б. Витрати на провадження у Суді
61. Вимоги заявників за витрати на провадження в Суді були включені у їх вимоги щодо матеріальної шкоди. Відповідно, немає необхідності окремо розглядати це питання.
В. Пеня
62. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ, СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
2. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявникам 2000 ЄВРО (дві тисячі ЄВРО) загалом відшкодування нематеріальної шкоди;
(б) згадана сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;
(с) у випадку несплати чи несвоєчасної сплати державою-відповідачем належної заявникові суми, на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку.
3. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 листопада 2005 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
---------------
(1) Перехідна валюта України, яка діяла до 1996 р.
(2) 6138,41 ЄВРО.
(3) 43,03 ЄВРО.
(4) 502,33 ЄВРО.
(5) 3198,68 ЄВРО.
(6) 42,19 ЄВРО.
(7) 333,25 ЄВРО.
(8) 10,17 ЄВРО.
(9) 4,24 ЄВРО.
(10) 2426,09 ЄВРО.
(11) 168,74 ЄВРО.
(12) 216,01 ЄВРО.
(13) 198 169 ЄВРО.
(14) 14 563 418 ЄВРО.
Секретар Секції С.Доллє
Голова Секції Ж.-П.Коста