Суд зазначає, що, як підтверджує національна практика, процитована Урядом (враховуючи лише остаточні постанови Верховного Суду — див. пункт 15), дійсно існували юридичні механізми для колишніх обвинувачених або підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень спрямовані на те, щоб вони могли вимагати відшкодування моральної шкоди після зняття обвинувачень щодо них або після їхнього виправдання, що явно не було ситуацією заявника. Іншими словами, Уряд не довів, що цей засіб юридичного захисту міг бути ефективним для нього і тому мав бути використаний.