"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
11. Сторони не надали жодних зауважень щодо прийнятності цих скарг.
12. Суд зазначає, що ця частина заяви не є очевидно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд визнає цю частину заяви прийнятною.
B. Щодо суті
13. Сторони не надали жодних зауважень щодо суті цих скарг.
14. Суд зазначає, що рішення від 1 лютого 2001 року залишаються невиконаними більше семи років і чотирьох місяців.
15. Суд нагадує, що він неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї (див. рішення у справі "Михайленки та інші проти України" ( 980_231 ) (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), пункти 55 та 64).
16. Уряд не навів жодних фактів чи аргументів, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.
17. Таким чином, у даній справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з тривалим невиконанням судових рішень, винесених на користь заявниці, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
18. Без будь-якого обґрунтування заявниця також скаржилася за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) на те, що її чоловік помер внаслідок того, що держава не створила безпечних робочих умов на Чорнобильській атомній станції.
19. Суд, у світлі усіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ) чи протоколами до неї.
20. Таким чином, ця частина заяви має бути відхилена як очевидно необґрунтована відповідно до пунктів 1, 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
21. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) встановлює:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
22. В якості відшкодування матеріальної шкоди заявниця вимагала несплачені їй за судовими рішеннями кошти. Вона також вимагала 18 634,36 грн (1) відшкодування втраченої вигоди, яку вона могла б отримати, якби перерахувала присуджені їй суми на депозитний рахунок комерційного банку. Заявниця також вимагала 36 750 євро відшкодування моральної шкоди.
---------------
(1) На той час приблизно 2594,44 євро.
23. Уряд зауважив, що необхідність виконати судові рішення, винесені на користь заявниці, є безсумнівною. Проте Уряд вважав вимоги заявниці щодо відшкодування втраченої вигоди та моральної шкоди надмірними та необґрунтованими.
24. Суд вважає безперечним те, що держава досі має виконати зазначені судові рішення. Тим не менш, Суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між встановленими порушеннями та іншими вимогами щодо відшкодування стверджуваної матеріальної шкоди. Таким чином, Суд відхиляє ці вимоги. Також Суд вважає, що заявниця мала б зазнати моральної шкоди внаслідок встановлених порушень. Вирішуючи на засадах справедливості згідно зі статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявниці 2600 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
25. Заявниця також вимагала 135 євро відшкодування судових витрат.
26. Уряд зауважив, що ця сума є очевидно надмірною.
27. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат у разі, якщо встановлено, що вони були необхідні, фактично понесені та є розумними щодо кількості. Беручи до уваги наявну інформацію та зазначені критерії у даній справі, Суд вважає належним присудити заявниці 40 євро відшкодування витрат, понесених в результаті розгляду заяви в Суді.
C. Пеня
28. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) прийнятною, а решту заяви - неприйнятною.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявниці:
(i) заборгованість, яка досі їй належить за рішеннями від 1 лютого 2001 року;
(ii) 2600 (дві тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди і 40 (сорок) євро відшкодування судових витрат плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум. Ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься пеня (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 22 липня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН