«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
28. Уряд стверджував, що ця скарга була несумісною за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції, оскільки згідно з чинним законодавством заявник не мав права на пенсію, яку він вимагав, а суди касаційної інстанції не мали повноважень повторно розглядати факти, встановлені судами нижчих інстанцій. Таким чином, вони не могли скасувати їхні висновки, що заявник не мав права на пенсію, яку вимагав.
29. Заявник заперечив.
30. Суд зазначає, що скарга за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції безпосередньо пов’язана зі скаргою, розглянутою за пунктом 1 статті 6 Конвенції. З огляду на його висновки за цією статтею Суд вважає, що він не може припускати, якою була б ситуація, якби заявник мав ефективний доступ до суду. Отже, Суд не вважає за необхідне вирішувати питання, чи володів заявник майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також питання щодо прийнятності та суті скарги, яка ґрунтується на цій статті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Глод проти Румунії» (Glod v. Romania), заява № 41134/98, пункт 46, від 16 вересня 2003 року).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
31. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
32. Заявник вимагав 12 768 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (розмір спеціальної пенсії, на яку згідно з його твердженнями заявник мав право) та 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
33. Уряд заперечив проти цих вимог.
34. З огляду на його висновки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Суд вважає, що вимога заявника про відшкодування матеріальної шкоди має бути відхилена. З іншого боку, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує заявнику 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
35. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції.
2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє , що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.
4. Постановляє , що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
5. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3 000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Мартіньш МІТС