«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».
A. Прийнятність
25. Уряд стверджував, що ця частина скарги заявника була неприйнятною у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту. Він доводив, що заявник міг звернутися зі своєю скаргою до прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань. Будь-яка винесена прокурором постанова могла бути згодом оскаржена у національних судах.
26. Заявник стверджував, що засоби юридичного захисту, на які посилався Уряд, були неефективними, і тому він звільнявся від обов’язку вичерпати їх.
27. Суд зазначає, що він відхиляв аргументи щодо невичерпання засобів юридичного захисту, подібні до аргументів Уряду, наведених у цій справі, у низці інших справ, у яких скарги стосувались системних проблем національної пенітенціарної системи (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, ЄСПЛ 2001-XI, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 69-71, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 75 та 76, від 25 жовтня 2007 року, «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, пункт 86, від 10 грудня 2009 року, та «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункт 57, від 14 жовтня 2010 року). Суд не вбачає жодної підстави відступати у цій справі від свого попереднього підходу, а тому відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання.
28. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
29. Відповідні положення доводів сторін викладені у пунктах 10-13.
30. Суд нагадує, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у тюремній камері вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками (див. «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101 та 136-141, ЄСПЛ 2016).
31. У цій справі Суд зазначає, що Уряд не надав жодної інформації щодо конкретних умов тримання заявника під вартою у виправній колонії, у тому числі щодо кількості ув’язнених, які утримувалися із заявником у камерах протягом відповідного періоду. Наданий Урядом опис загальних умов тримання під вартою у відділенні виправної колонії ґрунтувався на наданій у березні 2014 року адміністрацією установи виконання покарань інформації, яка підтверджувала умови тримання під вартою у відділенні на той момент (див. пункт 12), тоді як заявник відбував своє покарання у виправній колонії з квітня 2006 року по липень 2010 року (див. пункт 9). При цьому Уряд не заперечив тримання заявника під вартою в умовах переповнення, як стверджувалося заявником, проте вважав можливість використання у відведений час додаткових приміщень відділення належною компенсацією браку простору у житловому приміщенні (див. пункт 12).
32. За цих обставин Суд не може не приділити уваги доводам заявника та не дійти висновку, що більшу частину строку тримання його під вартою у виправній колонії він утримувався у приміщенні, в якому йому відводилося менше 2 кв. м особистого простору (див. пункт 10), що значно менше за мінімальний стандарт у 3 кв. м у густозаселеній тюремній камері (див. згадане рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» (<...>), пункт 110).
33. Отже, виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» (<...>), пункт 137). Твердження Уряду, що можливість використання додаткового простору, такого як душова кімната, кімната для прийому їжі та кімната для зберігання речей, була належною компенсацією такого значного браку простору у житловій зоні, є надто нечітким для спростування цієї презумпції. Крім того, Уряд не продемонстрував існування інших факторів, здатних належним чином компенсувати значний брак особистого простору.
34. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з цим.
35. Наведений висновок виключає необхідність окремого розгляду Судом інших тверджень заявника щодо поганих умов тримання його під вартою, у тому числі щодо його етапування з виправної колонії до медичних закладів (див., наприклад, рішення у справі «Кіяшко проти України» [Комітет] (Kiyashko v. Ukraine [Committee]), заява № 37240/07, пункт 92, від 23 лютого 2017 року).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 3 КОНВЕНЦІЇ
36. Заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за статтею 3 Конвенції на умови тримання його під вартою.