"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
24. Уряд не надав коментарів щодо прийнятності цих скарг.
25. Суд робить висновок, що скарги заявниці порушують питання факту та права за Конвенцією ( 995_004 ), і не знаходить підстав для визнання їх неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.
II. ЩОДО СУТІ
A. Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
1. Перше провадження
26. Суд нагадує, що заявниця ініціювала "вирішення" її "цивільних прав" відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) шляхом ініціювання судового провадження 21 червня 2000 року, у результаті якого 7 травня 2000 року було винесено остаточне рішення. Оскільки рішення 13 грудня 2001 року було скасовано Верховним Судом України, провадження було відновлено та в результаті закінчилось винесенням рішення від 21 червня 2004 року, яке підлягало виконанню і яке набрало законної сили 27 листопада 2006 року. Це рішення було виконано до 23 лютого 2006 року. Таким чином, тривалість проваджень у суді становила п'ять років і одинадцять місяців, а тривалість виплати заборгованості становила один рік і вісім місяців.
27. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись в світлі обставин справи і з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд нагадує, що суди повинні бути надзвичайно сумлінними при вирішенні справ щодо трудових спорів (рішення у справі "Руотоло проти Італії" (Ruotolo v. Italy), серія A, N 230-D, стор. 39, пункт 17, від 27 лютого 1992 року).
28. Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що найбільші затримки в остаточному вирішенні цивільних прав заявниці були спричинені неодноразовим поверненням справи на новий розгляд, включно з тим, яке мало місце вже після остаточного рішення. Чисельними відкладеннями судових засідань у зв'язку з поведінкою відповідача - державного підприємства, а також затримкою у виконанні рішення, винесеного на користь заявниці, Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, подібних до цієї (див., наприклад, рішення у справах "Мороз та інші проти України" ( 974_167 ) (Moroz and others v. Ukraine), N 36545/02, пп. 60-62, від 21 грудня 2006 року; "Карнаушенко проти України" ( 974_125 ) (Karnaushenko v. Ukraine), N 23853/02, пп. 59-62, від 30 листопада 2006 року; "Сокур проти України" ( 980_351 ) (Sokur v. Ukraine), вказану вище, пп. 35-37, та рішення у справі "Заіченко проти України" ( 974_328 ) (Zaichenko v. Ukraine), N 29875/02, пп. 26-28, від 22 листопада 2007 року).
29. Розглянувши всі матеріали, надані сторонами, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, який би міг переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
30. Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вирішує, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо першого провадження.
2. Друге провадження
31. Друге провадження у цій справі було розпочато 22 грудня 2003 року і було завершено рішенням від 29 вересня 2005 року, яке підлягало виконанню. Це рішення набрало законної сили 1 грудня 2006 року і було виконано 12 червня 2007 року. Загальна тривалість судового розгляду, таким чином, становила два роки та одинадцять місяців у трьох судових інстанціях. Тривалість виплати заборгованості становила один рік і дев'ять місяців.
32. Суд вважає, що найбільша затримка у провадженні, яке розглядається, була спричинена тривалим невиконанням рішення суду, винесеного проти державного підприємства.
33. Суд, з огляду на попередні висновки з цього приводу у пунктах 28-30, визнає, що у цій справі було також порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо другого провадження.
B. Стверджуване порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 )
34. Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що неможливість виконання рішення суду, винесеного на користь заявника чи заявниці, є втручанням у право на мирне володіння майном, яке передбачено у першому реченні статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див., серед багатьох інших рішень, "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ) (Burdov v. Russia), N 59498/00 п. 40, ECHR 2002-III; "Ясіюнієне проти Литви" (Jasiuniene v. Lithuania), N 41510/98, пункт 45, від 6 березня 2003 року та "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пункти 53-55, від 29 червня 2004 року). Суд не знаходить підстав відступати від своєї практики у даній справі.
35. Таким чином, у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
C. Стверджуване порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 )
36. Суд дійшов висновку, що заявниця не мала ефективних засобів юридичного захисту, як це вимагається статтею 13 Конвенції ( 995_004 ), за допомогою яких вона могла отримати рішення, що підтверджувало б її право на вирішення її вимог в розумний строк, як це передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пункти 46-48, від 29 червня 2004 року, та "Єфименко проти України" ( 974_168 ) (Efimenko v. Ukraine), N 55870/00, пункт 64, від 18 липня 2006 року). Таким чином, у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції.
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
37. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
38. Заявниця вимагала 19 433 євро відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 євро відшкодування моральної шкоди.
39. Уряд оскаржив ці вимоги.
40. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між встановленими порушеннями і стверджуваною матеріальною шкодою. Він, таким чином, відхиляє цю вимогу. Проте Суд вважає, що заявниця мала зазнати моральної шкоди у зв'язку з встановленими порушеннями. Суд, на засадах справедливості та відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявниці 1100 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
41. Заявниця стверджувала, що вона понесла судові витрати у зв'язку з розглядом даної заяви, але не визначила розмір вимоги.
42. Уряд стверджував, що ця вимога має бути відхилена як безпідставна.
43. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат лише тоді, коли доведено, що вони були дійсно понесені і були необхідними та розумними щодо розміру. У даній справі на підставі фактів, що були у наявності, Суд відхиляє вимоги щодо відшкодування судових витрат.
C. Пеня
44. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує решту заяви прийнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявниці 1100 (одна тисяча сто) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 травня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)