«1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом».
119. Суд зазначає, що ця частина заяви не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
120. З огляду на висновок, зроблений ним щодо скарги першого заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, Суд вважає, що немає необхідності розглядати окремо його скарги за статтею 13 Конвенції або статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Крістіансен та Тивік Ас проти Норвегії» (Kristiansen and Tyvik As v. Norway), заява № 25498/08, пункт 40, від 02 травня 2013 року та згадане рішення у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), пункт 83).
VI. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 ПРОТОКОЛУ № 4 ДО КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ДРУГОГО ЗАЯВНИКА
121. Другий заявник скаржився на тривале обмеження свободи пересування. Він посилався на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції, відповідна частина якої передбачає:
«1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території ...
2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною ...
3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб ...
4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві».
122. Уряд заперечив проти цього аргументу.
123. Будь-які обмеження свободи пересування заявника були зняті 16 жовтня 2013 року (див. пункт 10). Припустивши, що у його розпорядженні не було національного засобу юридичного захисту, він мав подати скаргу до Суду протягом шести місяців з цієї дати. Однак його заява була подана лише 09 серпня 2016 року. Таким чином, ця скарга подана поза встановленим строком, і тому її слід відхилити як неприйнятну на підставі пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.
VII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
124. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
А. Шкода
125. Перший заявник вимагав в якості відшкодування моральної шкоди 25 000 євро, а другий заявник - 10 000 євро.
126. Уряд заперечив проти цих вимог, вважаючи їх необґрунтованими та надмірними. Він також стверджував про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та сумою відшкодування шкоди, яка вимагалася.
127. Суд присуджує першому заявнику 3 000 євро, а другому заявнику - 2 400 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
В. Судові та інші витрати
128. Перший заявник також вимагав 5 250 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, а другий заявник - 3 000 євро у зв’язку з цим; вони просили, щоб ці суми були сплачені безпосередньо п. Тарахкалу.
129. Уряд вважав вимоги необґрунтованими та надмірними.
130. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за належне присудити першому заявнику суму у розмірі 4 500 євро, а другому заявнику - 1 500 євро в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись їм, сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок їхнього представника, п. М. Тарахкала.
С. Пеня
131. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об’єднати заяви.
2. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
3. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо першого заявника.
4. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо другого заявника.
5. Постановляє , що немає необхідності розглядати скарги першого заявника за статтею 13 та статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції.
6. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 3 000 (три тисячі) євро першому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(іі) 2 400 (дві тисячі чотириста) євро другому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ііі) 4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро першому заявнику і 1 500 (одна тисяча п’ятсот) євро другому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись їм, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника заявників, п. М. Тарахкала;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 лютого 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Арнфінн БОРДСЕН