«1. Кожен має право на повагу до свого приватного ... життя... .
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
А. Прийнятність
1. Доводи сторін
121. Уряд посилався на висновки Суду у справі «Олександр Волков» (згадана вище, пункти 123-130) і стверджував, що усі заявники не були зобов’язані оскаржувати до суду рішення про їх звільнення, оскільки такі провадження не забезпечили б ефективний перегляд їхніх справ. Уряд наполягав на тому, що усі заявники пропустили шестимісячний строк подання заяви до Суду, який починається з дня винесення ВРЮ рішень у їхніх справах.
122. Заявники не погоджувались з цим та стверджували, що їхні скарги були прийнятними.
2. Оцінка Суду
(a) Щодо вичерпання національних засобів правового захисту
123. Суд зазначає, що деякі заявники не звернулися належним чином до суду для розгляду їх справ або не вжили усіх необхідних заходів для завершення судового розгляду справ на національному рівні. Уряд не надав жодних заперечень щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, натомість зазначаючи, що судовий розгляд був неефективним. Заперечення Уряду ґрунтувались на правилі шести місяців, яке розглядається далі. Суд наголошує на тому, що межі розгляду питання щодо дотримання заявником правила вичерпання національних засобів правового захисту обмежуються лише запереченнями Уряду (див., наприклад, рішення у справі «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, п. 37, від 5 березня 2015 року). З цього випливає, що відповідні заяви не можуть бути відхилені у зв’язку з невичерпанням національних засобів правового захисту.
(b) Щодо заперечення Уряду стосовно правила шести місяців
124. Як було зазначено, Уряд стверджував, що відлік шестимісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 35 Конвенції, має починатися з дня винесення ВРЮ рішень у справах заявників, оскільки судовий розгляд їхніх справ був би ефективним засобом правового захисту.
125. Суд нагадує, що, як правило, перебіг шестимісячного строку розпочинається з дня винесення остаточного рішення у процесі вичерпання національних засобів юридичного захисту. Однак, коли з самого початку зрозуміло, що у заявника відсутні будь-які ефективні засоби захисту, перебіг строку починається з дати здійснення дії чи вжиття заходу, що оскаржуються, або з дня, коли заявнику стало відомо про таку дію або її вплив чи шкоду. У випадку, якщо заявник використовує існуючий засіб юридичного захисту і лише згодом дізнається про обставини, які обумовлюють його неефективність, у цілях пункту 1 статті 35 виправданим може бути відлік строку з дати, коли заявник вперше дізнався або міг дізнатися про такі обставини (див. рішення у справі «Варнава та інші проти Туреччини» (Varnava and Others v. Turkey) [ВП], заяви №№ 16064/90, 16065/90, 16066/90, 16068/90, 16069/90, 16070/90, 16071/90, 16072/90 і 16073/90, п. 157, ECHR 2009, з наступними посиланнями).
126. Рішення ВРЮ та Верховної Ради України щодо звільнення заявників могли бути оскаржені до національних судів. І хоча згодом Суд у справі «Олександр Волков проти України» (згадана вище, пп. 123-130) піддав критиці провадження щодо перегляду, не можна беззаперечно стверджувати, що на час подій неефективність перегляду була очевидною для заявників і до них не слід було вдаватися. Навпаки, Суд вважає, що за обставин цієї справи намагання заявників вирішити проблему за допомогою наявного засобу юридичного захисту не може використовуватись проти них (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Волошин проти України» (Voloshyn v. Ukraine), заява № 15853/08, п. 42, від 10 жовтня 2013 року). За цих обставин заявники обґрунтовано очікували завершення судового провадження, навіть якщо таке провадження не відповідало вимогам ефективності відповідно до Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, п. 99, від 15 травня 2012 року).
127. Такі міркування рівною мірою стосуються також деяких заявників, які очікували на результати перегляду судом лише Постанови Верховної Ради України щодо їхнього звільнення. Ці заявники мали усі підстави припускати, що такі постанови були вирішальними у питанні припинення їхнього працевлаштування. Дійсно, за умови відсутності Постанови Верховної Ради України про звільнення, факту звільнення не було б, суддя продовжив би працювати, незважаючи на негативне рішення ВРЮ, і не можна було б стверджувати, що його/її справа остаточно вирішена. У зв’язку з цим у контексті правила «шести місяців» цим заявникам не можна дорікати за те, що вони оскаржували остаточне рішення у справі про їхнє звільнення та очікували на результати відповідних проваджень.
128. Відтак Суд відхиляє заперечення Уряду за цією підставою. Він також зазначає, що жодних інших питань, пов’язаних з правилом «шести місяців», не виникає. Винятком є лише одна заява, згадана нижче.
(c) Щодо правила «шести місяців» стосовно заяви п. Кормушина (№ 68443/11)
129. Суд наголошує на тому, що у випадку, коли заявник має право на отримання ex officio письмової копії остаточного рішення національного суду, мету і ціль пункту 1 статті 35 Конвенції буде найкращим чином дотримано шляхом обчислення шестимісячного строку з дати отримання письмового судового рішення, а у випадках, коли національне законодавство не передбачає такого отримання, Суд вважає за доцільне в якості відправної точки використовувати дату, у яку рішення було остаточно сформульовано, тобто коли сторони беззаперечно мали можливість ознайомитись з його змістом (див., серед інших рішень, ухвалу щодо прийнятності у справі «Огюз проти Туреччини» (<…>), № 14040/10, п. 31, від 5 листопада 2013 року, з наступними посиланнями). У випадку, коли суд публічно проголосив резолютивну частину остаточного рішення та надав коротке усне пояснення його причин, а заявник лише згодом отримав можливість ознайомитись з письмовим обґрунтуванням такого рішення, саме ця остання дата вважається початком перебігу шестимісячного строку (див. рішення у справі «П’єтка проти Польщі» (<…>), заява № 34216/07, пп. 44-46, від 16 жовтня 2012 року).
130. Пан Кормушин стверджував, що 6 квітня 2011 року ВАСУ проголосив лише вступну та резолютивну частину свого рішення, лист з повним текстом рішення йому було надіслано 5 травня 2011 року, а отримав він його 7 травня 2011 року.
131. Беручи до уваги докази, надані заявником, а також відсутність будь-яких матеріалів, наданих Урядом, які б спростовували ці докази, Суд визнає твердження заявника правдоподібними і вважає, що до 7 травня 2011 року він не був належним чином проінформований про підстави та причини остаточного рішення. Відповідно, цю дату потрібно вважати початком перебігу шестимісячного строку. Враховуючи, що до Суду заяву було подано 26 жовтня 2011 року, заявник не пропустив шестимісячний строк.
(d) Висновок
132. Суд зазначає, що ці скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
В. Суть
133. Заявники наполягали на своїх скаргах.
134. Уряд не надав жодних коментарів щодо суті.
1. Пункт 1 статті 6 Конвенції
135. Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими, Суд посилається на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (згадана вище, пп. 109-131). У цій справі Суд встановив, що провадження у ВРЮ і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважає, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються.
136. Суд зазначає, що у справах п. Корзаченка (№ 4588/11) та п. Ковзеля (№ 35336/11) подання ВРЮ про звільнення заявників було внесено Президентові України, а не до Верховної Ради, для ухвалення остаточного рішення про їх звільнення. Оскільки ця частина процесу прийняття рішень була покладена на Президента України, який був наділений значними виконавчими повноваженнями, видається, що цей етап провадження на національному рівні не забезпечив основних гарантій судового процесу, як правило, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд вважає, що ця відмінна особливість проміжного етапу складної національної процедури не впливає на загальний висновок про те, що принципи незалежності і неупередженості не були забезпечені на національному рівні.
137. Суд постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників у зв’язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.
2. Стаття 8 Конвенції
138. Суд має встановити, чи порушило звільнення заявників їхнє право на повагу до приватного життя. У справі «Олександр Волков» (згадана вище, пп. 166-167 та 173-185) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.
139. Таким чином, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
140. Заявники подали інші скарги. Зокрема, посилаючись на різні положення Конвенції, деякі заявники скаржились на таке: їхнє право на доступ до суду було несправедливо обмежено; провадження тривали надто довго; не було дотримано принципів юридичної визначеності, рівності сторін, «суду, встановленого законом», а також принципу відкритості судового розгляду; рішення у їхніх справах були незаконними та не були належним чином обґрунтовані та вмотивовані; їм не було забезпечено право на ефективний засіб юридичного захисту; їхні майнові права було порушено; їхнє звільнення порушило їхню свободу вираження поглядів; органи влади не дотрималися принципу ne bis in idem; а провадження щодо їхнього звільнення були дискримінаційними.
141. Беручи до уваги факти справи, зауваження сторін та наведені вище висновки за пунктом 1 статті 6 і статтею 8 Конвенції, Суд вважає, що у заявах, які розглядаються, було визначено основні правові питання. Таким чином, він постановляє, що немає необхідності ухвалювати окреме рішення за іншими скаргами (див., серед інших рішень, рішення у справі «Варнава та інші», згадане вище, пп. 210-211, а також «Центр юридичних ресурсів від імені Валентина Кимпяну» (<…>) [ВП], заява № 47848/08, п. 156, ЄСПЛ 2014, з наступними посиланнями).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТЕЙ 41 і 46 КОНВЕНЦІЇ
142. Стаття 41 Конвенції передбачає таке:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
143. Стаття 46 Конвенції передбачає таке:
«1. Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
2. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням. ...».
А. Заходи загального та індивідуального характеру
144. Посилаючись на рішення у справі «Олександр Волков» (згадане вище, пп. 199-202 і 205-208), деякі заявники просили Суд вказати Уряду на необхідність вжиття заходів загального характеру для реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів в Україні, а також вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення їх на посадах.
145. Уряд зазначив, що з метою реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів в Україні було вжито значних законодавчих заходів. Уряд стверджував, що після подій, які відбулися у лютому 2014 року і призвели до надзвичайної зміни в державній владі в Україні, відбулась позитивна тенденція у напрямку захисту прав людини, зокрема, прав суддів. У якості прикладу Уряд навів справу п. Ковзеля (заява № 35336/11), якого було поновлено на посаді. Таким чином, Уряд стверджував, що може самостійно вирішити питання вжиття заходів індивідуального характеру.
146. Щодо заходів загального характеру Суд вважає, що відповідно до його вказівки на вжиття заходів загального характеру у справі «Олександр Волков» немає необхідності робити аналогічну вказівку у цій справі. Відповідно скарга заявників щодо заходів загального характеру має бути відхилена.
147. Щодо прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників на посадах, у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження (див., наприклад, рішення у справі «Хусейн та інші проти Азербайджану» (Huseyn and Others v. Azerbaijan), заяви № 35485/05, 45553/05, 35680/05 і 36085/05, п. 262, від 26 липня 2011 року, з наступними посиланнями). У справі «Олександр Волков» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді (див. рішення у справі «Олександр Волков», згадане вище, пп. 207 і 208).
148. Суд зазначає, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв’язку з цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков» (вище, п. 208) щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру, та відхиляє відповідне прохання.
В. Шкода
1. Матеріальна шкода
149. Більшість заявників вимагали виплати різних сум відшкодування матеріальної шкоди, заявляючи, що вони втратили доходи та пільги, у тому числі пенсії, на які вони б мали право після досягнення пенсійного віку.
150. Стосовно вимог щодо шкоди, якої заявники вже зазнали, Уряд вважав, що деякі з вимог були повністю необґрунтованими, а інші містили неправильні розрахунки або не були підтверджені доказами. Крім того, Уряд закликав Суд відхилити вимоги заявників щодо відшкодування будь-яких майбутніх втрат, стверджуючи, що ця частина вимог була повністю гіпотетичною і спекулятивною. У зв’язку з цим Уряд послався на рішення у справі «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey) ([ВП], заява № 22277/93, п. 109, ЄСПЛ 2000-VII), в якій вимогу заявника щодо компенсації витрат на медичне лікування у майбутньому було відхилено.
151. Суд повторює, що повинен існувати чіткий причинно-наслідковий зв’язок між заявленою заявниками шкодою та порушенням Конвенції. У відповідних справах це може стосуватися компенсації у зв’язку з втраченим доходом (див. рішення у справі «Куріч та інші проти Словенії» (<…>) (справедлива сатисфакція) [ВП], заява № 26828/06, п. 81, ЄСПЛ 2014). У цій справі Суд встановив, що національні провадження, які стосувались звільнення заявників, порушили Конвенцію. Таким чином, між порушенням Конвенції і втраченим доходом заявників існує причинно-наслідковий зв’язок.
152. Відкритими залишаються, по-перше, питання щодо методу, який заявники використали для визначення суми компенсації у зв’язку із завданою їм матеріальною шкодою, і, по-друге, щодо доказів, наданих на підтвердження вказаних вимог.
153. Суд зазначає, що фактично невстановлений характер шкоди, що виникла в результаті порушення, може перешкодити точно підрахувати суми, необхідні для повного відшкодування (restitutio in integrum) завданої заявнику матеріальної шкоди. Однак компенсацію може бути присуджено, незважаючи на велику кількість непередбачуваних у процесі підрахунку майбутньої шкоди обставин, хоча чим більшим стає проміжок часу, тим більш невизначеним є зв’язок між порушенням і завданою шкодою. Питанням, яке необхідно вирішити у таких справах, є рівень справедливої сатисфакції у зв’язку з уже понесеною або майбутньою матеріальною шкодою, яку буде присуджено заявнику, що є питанням, яке Суд вирішує на власний розсуд на засадах справедливості (див. рішення у справі «Начова та інші проти Болгарії» (Nachova and Others v. Bulgaria) [ВП], заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 171, ЄРПЛ 2005-VII).
154. Заявники обґрунтовували свої розрахунки припущеннями, що вони працюватимуть до досягнення пенсійного віку, після чого вони матимуть право на отримання пенсії. Проте не були враховані різні непередбачувані обставини, які могли б спростувати таке припущення (наприклад, втрата працездатності, звільнення, пониження на посаді, зміна заробітної плати або розміру пенсії). По-друге, після звільнення заявники не були позбавлені можливості працевлаштуватись на нових місцях, не зважаючи на те, що запис про їх звільнення накладав певні обмеження і міг негативно вплинути на їхні перспективи пошуку нової роботи. У той же час дохід, отриманий після звільнення на новому місці роботи або з інших джерел, необхідно було б вивчити і врахувати при визначенні суми матеріальної шкоди, завданої звільненням. У зв’язку з цим Суд зазначає, що деякі заявники, визначаючи розмір завданої їм матеріальної шкоди, надали інформацію про доходи, отримані на новому місці роботи, яке вони знайшли після їхнього звільнення. Зрештою, зазначена вище можливість поновлення заявників на посадах значним чином впливає на оцінку втрат у майбутньому.
155. Розглянувши зауваження сторін і наявні докази, Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує пані Л. Васіній 8000 євро відшкодування матеріальної шкоди, понесеної у період з 2012 по 2014 рік (включно). Суд відхиляє інші вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди з тієї підстави, що вони є необґрунтованими і спекулятивними.
2. Моральна шкода
156. Більшість заявників вимагали різні суми відшкодування моральної шкоди. Уряд заперечував ці вимоги, стверджуючи, що вони були необґрунтованими. Суд вважає, що заявникам було завдано моральної шкоди, для відшкодування якої недостатньо одного лише встановлення у цьому рішенні факту порушення Конвенції. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявникам, які у цій частині подали вимоги, суми компенсації, зазначені у Додатку II.
C. Судові та інші витрати
157. Більшість заявників також вимагали відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.
158. Уряд зазначав, що ці вимоги є надмірними.
159. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні документи та зазначені вище критерії, Суд вважає за доцільне присудити такі суми відшкодування:
(а) одинадцятьом заявникам, яких представляв Європейський центр захисту прав людини, розташований у Лондоні (далі - ЄЦЗПЛ), як це зазначено у Додатку II, має бути присуджено спільно суму у розмірі 11000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді;
(b) Пані Л. Васіній має бути присуджено 600 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
160. Суми, вказані у цьому розділі, повинні бути виплачені безпосередньо на банківські рахунки представників заявників (див., наприклад, рішення у справі «Хрістови проти Болгарії» (Hristovi v. Bulgaria), заява № 42697/05, п. 109, від 11 жовтня 2011 року, а також «Сінгартійський та інші проти Болгарії» (Singartiyski and Others v. Bulgaria), заява № 48284/07, п. 54, від 18 жовтня 2011 року).
D. Пеня
161. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об’єднати заяви.
2. Оголошує скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції (щодо принципу незалежного і безстороннього суду) прийнятними.
3. Оголошує скарги за статтею 8 Конвенції (щодо права на повагу до приватного і сімейного життя) прийнятними.
4. Постановляє , що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції стосовно усіх заявників у зв’язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності.
5. Постановляє , що було порушення статті 8 Конвенції стосовно усіх заявників.
6. Постановляє , що немає необхідності розглядати інші скарги на предмет їх прийнятності та щодо суті.
7. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) суми відшкодування судових та інших витрат мають бути сплачені безпосередньо на банківські рахунки представників заявників;
(c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simle interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
8. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 січня 2017 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мілан БЛАШКО
Голова
Ангеліка НУССБЕРГЕР
Додаток I
№ заяви
та ім’я заявника
Рік народження заявника
Місце проживання заявника
Дата подання заяви
5114/09
Андрій Володимирович
КУЛИКОВ
1967
Дніпро
21/12/2008
4588/11
Володимир Миколайович
КОРЗАЧЕНКО
1976
Обухів
13/01/2011
9740/11
Олег Володимирович
БАЧУН
1960
Київ
8/02/2011
12812/11
Сергій Михайлович
КОНЯКІН
1962
Голованівськ
11/02/2011
20554/11
Людмила Іванівна
СТАСОВСЬКА
1958
Кам’янське
20/03/2011
35336/11
Петро Олегович
КОВЗЕЛЬ
1970
Київ
6/06/2011
68443/11
Кирило Олександрович
КОРМУШИН
1979
Київ
26/10/2011
75790/11
Лілія Анатоліївна
ВАСІНА
1958
Дніпро
01/12/2011
78241/11
Ігор Іванович
БАРАНЕНКО
1969
Київ
16/12/2011
5678/12
Ігор Анатолійович
БОНДАРЕНКО
1967
Бориспіль
20/01/2012
11775/12
Ніна Дмитрівна
БАБИЧ
1972
Київ
23/02/2012
21546/12
Олександр Миколайович
РОЗДОБУДЬКО
1964
Березань
04/04/2012
54135/12
Лідія Володимирівна
ТОКАР
1956
Вінниця
18/08/2012
65207/12
Олександр Анатолійович
ШКІНДЕР
1962
Генічеськ
22/09/2012
77810/12
Олександр Іванович
ВОЛВЕНКО
1967
Генічеськ
17/10/2012
242/13
Юрій Олексійович
СТРЕБКОВ
1967
Генічеськ
29/11/2012
15073/13
Геннадій Леонідович
НЕМИНУЩІЙ
1963
Слов’янськ
22/02/2013
57154/13
Наталія Григорівна
СЕРЕДНЯ
1978
Кривий Ріг
27/08/2013
Додаток II
№ заяви
та ім’я заявника
Представник
Сума відшкодування матеріальної шкоди
Сума відшкодування моральної шкоди
Сума відшкодування судових та інших витрат
5114/09
Андрій Володимирович
КУЛИКОВ
Представник відсутній
0
0
0
4588/11
Володимир Миколайович
КОРЗАЧЕНКО
Представник відсутній
0
5 000
0
9740/11
Олег Володимирович
БАЧУН
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
12812/11
Сергій Михайлович
КОНЯКІН
Представник відсутній
0
0
0
20554/11
Людмила Іванівна
СТАСОВСЬКА
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
35336/11
Петро Олегович
КОВЗЕЛЬ
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
68443/11
Кирило Олександрович
КОРМУШИН
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
75790/11
Лілія Анатоліївна
ВАСІНА
І. Фомін
8 000
5 000
600
78241/11
Ігор Іванович
БАРАНЕНКО
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5000
Див. пункт 159(а) рішення
5678/12
Ігор Анатолійович
БОНДАРЕНКО
Представник відсутній
0
5 000
0
11775/12
Ніна Дмитрівна
БАБИЧ
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
21546/12
Олександр Миколайович
РОЗДОБУДЬКО
Представник відсутній
0
5 000
0
54135/12
Лідія Володимирівна
ТОКАР
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
65207/12
Олександр Анатолійович
ШКІНДЕР
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
0
Див. пункт 159(а) рішення
77810/12
Олександр Іванович
ВОЛВЕНКО
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
242/13
Юрій Олексійович
СТРЕБКОВ
А. Корчевний
0
0
0
15073/13
Геннадій Леонідович
НЕМИНУЩІЙ
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення
57154/13
Наталія Григорівна
СЕРЕДНЯ
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC)
0
5 000
Див. пункт 159(а) рішення