"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
17. Уряд не надав жодних зауважень стосовно прийнятності скарг заявника.
18. Суд постановляє, що скарга заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) на тривале невиконання органами державної влади судового рішення Новогродівського міського суду не може бути визнана явно необґрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, Суд не встановив жодної іншої причини неприйнятності вищезазначеної скарги заявника. Таким чином, Суд визнає її прийнятною. Через ці ж самі причини скарга заявника за статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) не може бути визнаною неприйнятною.
II. ЩОДО СУТІ
19. Уряд стверджує, що рішення, винесені на користь заявника, були повністю виконані. Уряд також заявив, що відповідальність держави в цьому випадку обмежувалася організацією та вчиненням виконавчих дій, а також, що така тривалість виконавчого провадження була обумовлена важким фінансовим станом боржника та енергетичного сектору України в цілому. Уряд стверджував, що державна виконавча служба вжила всіх необхідних заходів, а отже, немає підстав звинувачувати її у затримці виконавчого провадження. Відповідність виконавчого провадження вимогам законодавства у цьому випадку була підтверджена українськими судами. Уряд заперечив той факт, що держава повинна відповідати за борги своїх підприємств і що щорічно держава виділяла з бюджету значні кошти для покриття частини виплат по непрацездатності та інших компенсаційних виплат робітникам вугільної промисловості.
20. Заявник не погодився з таким твердженням Уряду.
21. Суд зазначив, що судові рішення від 22 лютого та 8 травня 2002 року залишались невиконаними впродовж більше ніж двох років і шести місяців та більше ніж двох років і дев'яти місяців відповідно.
22. Суд нагадує, що ним уже неодноразово було встановлено порушення положень пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у подібних справах (див. рішення "Сокур проти України" ( 980_351 ), пп. 30-37; рішення "Шмалько проти України" ( 980_226 ), пп. 55-57).
23. Розглянувши всі наведені факти, Суд вважає, що Уряд не висунув жодних аргументів чи фактів для того, щоб Суд міг дійти протилежного висновку у цій справі.
24. Цього достатньо для Суду, щоб зробити висновок про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у цьому випадку.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
25. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) проголошує:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
26. Заявник вимагав 7227 ЄВРО компенсації матеріальної та моральної шкоди, якої він зазнав.
27. Уряд вважав вимоги заявника необґрунтованими.
28. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між констатованим порушенням та заявленою вимогою заявника щодо матеріальної шкоди. Отже, Суд відхиляє цю вимогу. Стосовно моральної шкоди Суд вважає, що заявник зазнав певної шкоди, і присуджує йому 800 ЄВРО.
Б. Судові витрати
29. Заявник не зазначив жодних вимог з цього приводу впродовж встановленого строку, отже, Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
30. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та за статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) прийнятними, а інші скарги неприйнятними;
2. Постановляє, що відбулося порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що відбулось порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 );
4. Постановляє, що:
а) держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох місяців від дати, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), 800 ЄВРО (вісімсот ЄВРО) за моральну шкоду, враховуючи будь-який податок, що може бути стягнений із заявника;
б) ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, враховуючи будь-який податок, що може бути стягнений із заявника;
в) з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній процентній ставці Європейського центрального банку на період прострочення плюс три відсотки;
5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 серпня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія Вестердік
Голова Пеер Лоренцен