"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
A. Щодо прийнятності
46. Уряд зазначив, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту в зв'язку зі стверджуваним порушенням статті 3 Конвенції ( 995_004 ), оскільки він не оскаржував до суду постанову від 27 серпня 2002 року про закриття кримінальної справи.
47. Заявник стверджував, що в його справі не було ефективних національних засобів юридичного захисту, які можна було вичерпати.
48. Суд зазначає, що зауваження Уряду тісно пов'язані зі скаргами заявника за статтями 3 та 13 Конвенції ( 995_004 ). У цьому зв'язку Суд буде їх розглядати разом із зауваженнями по суті скарги заявника.
B. Щодо суті
1. Зауваження сторін
49. Уряд зазначив, що твердження заявника про те, що його було побито працівником податкової міліції, не підтверджувались жодними доказами. Незважаючи на те, що заявник насправді отримав тілесні ушкодження, було неможливим стверджувати, "поза розумним сумнівом", що вони були нанесені паном С. Уряд посилався на висновки медичних експертиз, відповідно до яких заявник отримав легкі тілесні ушкодження, які йому могли бути нанесені за 3 чи 5 днів до тих подій, які були предметом спору. Жодна із експертиз не встановила, що тілесні ушкодження були нанесені 28 квітня 1998 року. Щодо свідчень пана Г., який стверджував про те, що він бачив, як заявника бив пан С., Уряд також зазначив, що пан Г. фізично не міг бачити події, які відбувались в кабінеті, через вікно, оскільки вікна були закриті жалюзі. Більше того, Уряд зазначив, що розслідування у справі заявника проводилось незалежним органом, який здійснив розслідування в повному обсязі та вжив всіх необхідних заходів. Таким чином, процесуальний аспект статті З Конвенції ( 995_004 ) не було порушено і заявник мав у своєму розпорядженні ефективні національні засоби захисту відповідно до статті 13 Конвенції.
50. Заявник заперечив зауваження Уряду. Він зазначив, що слідчі не виконали рішення суду від 11 січня та 12 листопада 2001 року та не провели ефективне розслідування в його справі. Він також зазначив, що відтворення обстановки та обставин події відбулось за відсутності пана Г. Більше того, свідчення пана Г. не були взяті до уваги, оскільки він був "зацікавленою особою", в той час свідчення працівників податкової міліції були долучені до матеріалів справи, незважаючи на те, що вони були підлеглими пана С. Також інформація про ушкодження голови заявника не була взята до уваги і розслідування у цьому зв'язку не проводилось.
2. Оцінка Суду
a. Щодо стверджуваного жорстокого поводження
51. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції ( 995_004 ) захищає одну із фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона в абсолютних твердженнях забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин справи чи поведінки потерпілого (див., серед інших, рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy) [GC], N 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV). Суд також встановлював, що розрізнення між "катуванням" та "нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням" було введено для того, щоб "позначити особливий рівень жорстокості умисного нелюдського поводження, що призводить до тяжких і жорстоких страждань" (див. рішення у справі "Ірландія проти Великобританії" (Ireland v. the United Kingdom), рішення від 18 січня 1978 року, Серія А, N 25, п. 167).
52. Відповідно до статті 3 Конвенції ( 995_004 ) поводження визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня є відносною: вона залежить від всіх обставин справи, таких, як тривалість такого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а також, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілої особи (див. рішення у справі "Валашінас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), N 44558/98, пп. 100-101, ECHR 2001-VIII). Суд зважав поводження за "нелюдське", оскільки, inter alia, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань. Поводження, на його думку, було "таким, що принижує гідність", якщо воно мало на меті викликати в потерпілих почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити та зневажити їх (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), N 30210/96, п. 92, ECHR 2000-XI).
53. Суд є зв'язаним своєю наднаціональною природою та вбачає, що він має бути дуже обережним з перебиранням функцій суду першої інстанції, якщо це неминуче не викликано обставинами справи (див. ухвалу у справі "МакКерр проти Великобританії" (McKerr v. the United Kingdom), N 28883/95, від 4 квітня 2000 року). Тим не менш, якщо твердження стосуються статті 3 Конвенції ( 995_004 ), Суд має застосувати особливу ретельність, навіть якщо певне національне провадження і розслідування вже відбулися (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Рібіч проти Австрії" (Ribitsch v. Austria), Серія А, N 336, п. 2, та рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey) ECHR 2001-VII (витяги)).
54. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
55. Повертаючись до обставин справи, Суд вирішує, що в цій справі (див. пп. 8 і 10 вище) є достатні докази того, що заявник отримав тілесні ушкодження, які були достатньо серйозними, щоб прирівнюватись до неналежного поводження у світлі статті 3 Конвенції ( 995_004 ). Необхідно встановити, чи повинні державні органи нести відповідальність за статтею 3 за ці тілесні ушкодження.
56. Суд зазначає, що в ході розслідування справи заявника експертизами неодноразово було встановлено, що у заявника було ушкодження голови та були синці на черевній стінці. Точну дату завдання таких ушкоджень жодного разу встановлено не було. Свідчення заявника, пана С. та свідків були абсолютно протилежними, і слідчі дії, які проводились у справі, не усунули розбіжності свідчень. Матеріали справи не містять інформації про те, що заявник зайшов до приміщення податкової міліції здоровим, а вийшов з цього приміщення з тілесними ушкодженнями. Також не зазначено, чи отримав заявник тілесні ушкодження до або після його візиту до податкової міліції. Більше того, медична експертиза, яка підтвердила наявність у заявника тілесних ушкоджень, не була проведена одразу ж після того, як заявник вранці вийшов з приміщення податкової міліції, а мала місце лише наступного дня.
57. Суд, зокрема, зазначає, що ця справа відрізняється від ситуації, "коли особу взято під варту в поліції здоровою, але на час звільнення з-під варти ця особа має ушкодження, на державі лежить обов'язок забезпечити достовірне пояснення того, чим такі ушкодження були викликані, а в разі неспроможності зробити це виникає питання за статтею 3 Конвенції" ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Томазі проти Франції" (Tomasi v. France), рішення від 27 серпня 1992 року, Серія А, N 241-А, сс. 40-41, пп. 108-111, та рішення у справі "Селмуні проти Франції" ( 980_374 ) (Selmouni v. France) [GC], N 25803/94, п. 87, ECHR 1999-V), оскільки заявника не було взято під варту національними органами.
58. Беручи до уваги всю інформацію, яка була надана Суду, Суд не може прийти до висновку "поза розумним сумнівом", що тілесні ушкодження, виявлені у заявника, були спричинені діями працівника податкової міліції. Таким чином, в цій справі немає порушення статті 3 Конвенції ( 995_004 ) в сенсі матеріального аспекту.
b. Щодо тверджень про неадекватне розслідування
59. Суд нагадує, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення статті 3, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов'язку держави відповідно до статті 1 Конвенції ( 995_004 ), вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування. Таке розслідування, як і те, що проводиться відповідно до статті 2, має привести до виявлення і покарання відповідальних осіб. Якщо б це було не так, загальна правова заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, попри своє фундаментальне значення, була б неефективною на практиці, І в деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див. рішення у справі "Ассенов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others v. Bulgaria), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII, с. 3290, п. 102, та вищезазначене рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy) [GC], п. 131).
60. Розслідування за небезпідставними твердженнями про неналежне поводження має бути ретельним та ефективним. Це означає, що органи влади мають завжди намагатись встановити обставини події та не покладатись на поспішні або безпідставні висновки для закінчення розслідування або для обґрунтування своїх рішень (див. вищевказане рішення у справі "Ассенов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others v. Bulgaria)). Вони мають вживати всі необхідні та доступні заходи, щоб забезпечити докази інциденту, в тому числі, inter alia, свідчення очевидців та результати експертиз (див. рішення у справі "Танрікулу проти Туреччини") ( 980_407 ) (Tanriculu v. Turkey) [GC] ECHR 1999-IV, пп. 104 та наступні; та рішення у справі "Гюль проти Туреччини" (Gul v. Turkey), N 22676/93, п. 9, від 14 грудня 2000 року).
61. Суд зазначає, що розслідування в справі заявника тривало більше ніж чотири роки та закривалось декілька раз, але в зв'язку із скаргами заявника відновлювалось і справа направлялась на додаткове розслідування. Хоча Суд не є повноважним здійснювати аналіз діяльності національних судових органів, Суд нагадує, що, оскільки направлення справи на новий розгляд зазвичай відбувається в зв'язку з помилками судів нижчих інстанцій або інших суб'єктів владних повноважень, рішення яких оскаржуються, неодноразовість таких направлень в межах одного провадження свідчить про серйозні недоліки системи (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Вєрчіжевська проти Польщі" (Wierciszewska v. Poland), N 41431/98, п, 46, 25 листопада 2003 року).
62. Суд зауважує, що національними органами було скасовано постанови про закриття кримінальної справи в зв'язку з неналежним розслідуванням справи. Однак, хоча ними було вказано, які заходи необхідно вжити, ці вказівки не були виконані слідчими органами. Зокрема, лікарі, які надавали допомогу заявнику в зв'язку з травмою голови, ніколи не були допитані, і жодних спроб встановити, яким чином заявник отримав відповідне ушкодження, здійснено не було.
63. Суд також зазначає, що в розслідуванні були й інші недоліки. Зокрема, з матеріалів справи, наданих сторонами, є незрозумілим, чи пан Г. насправді приймав участь у відтворенні обстановки і обставин події і, таким чином, мав можливість показати слідчим органам, яким чином він міг бачити відповідні події. Також є незрозумілим, чи мали місце очні ставки між заявником та працівниками податкової міліції, які, як стверджується, 28 квітня 1998 року були присутніми в кабінеті пана С.
64. Суд зазначає, що кримінальну справу було остаточно закрито за постановою прокурора від 27 серпня 2002 року. Дійсно, Кримінально-процесуальним кодексом ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) передбачено можливість оскаржити цю постанову до вищестоящого прокурора чи до суду. Проте в цій справі, беручи до уваги, що розслідування закривалось та тричі поновлювалось вищестоящим прокурором та двічі судами, Суд не є переконаним в тому, що скарга заявника до суду на постанову від 27 серпня 2002 року могла б призвести до ефективного розслідування, як зазначав Уряд.
65. Таким чином, Суд вирішує, що в цій справі є порушення процесуального аспекту статті З Конвенції ( 995_004 ). Це означає, що попередні зауваження Уряду (див, п. 46 вище) мають бути відхилені.
66. Беручи до уваги висновки за статтею 3, Суд вирішує, що немає необхідності досліджувати, чи було в цій справі також порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 ) ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ( 994_535 )
67. Заявник скаржився за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) на результат та стверджуваний несправедливий судовий розгляд за його заявою про захист честі, гідності та ділової репутації.
68. Заявник також стверджував про порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) в зв'язку з тим, що пан С. зламав його диктофон та порвав сорочку. Він також скаржився, що державні органи перешкоджали діяльності його підприємства. У цих статтях зазначено:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."