"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
19. Уряд стверджував, що заявниці не вичерпали національні засоби юридичного захисту, оскільки вони не оскаржили до національного суду постанову виконавчої служби, після винесення якої виконавчі листи були повернуті їм без виконання у зв'язку з відсутністю коштів.
20. Заявниці не погодились з цим.
21. Суд зазначає, що подібні зауваження вже були відхилені у ряді рішень Суду (див., серед інших, рішення у справі "Ромашов" ( 980_227 ), пп. 28-32; та "Глова і Брегін проти України" ( 974_063 ), заяви N 4292/04 та N 4347/04, п. 14, рішення від 28 лютого 2006 року). Відповідно Суд відхиляє попередні зауваження Уряду і оголошує ці скарги заявниць прийнятними.
Б. Інші скарги
22. Заявниці стверджували, що в ході провадження проти виконавчої служби їм було відмовлено у праві на апеляційне оскарження, і посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
23. Однак у світлі всіх матеріалів справи, які були в його розпорядженні, Суд вважає, що вони не вказують на ознаки порушення прав і свобод, визначених у Конвенції ( 995_004 ) та протоколах до неї.
24. Таким чином, ці частини скарг визнаються неприйнятними як явно необгрунтовані відповідно до пунктів 1 та 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО СУТІ
25. Уряд визнав необхідність виконувати рішення, винесені на користь заявниць. Він стверджував, що виконавча служба здійснила всі необхідні дії для виконання рішень і не може вважатись відповідальною за затримки у виконавчому провадженні. Уряд також вважав, що рішення залишились невиконаними у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування, яке в свою чергу було спричинене складним економічним становищем у державі.
26. Заявниці не погодились з цим.
27. Суд зазначає, що у цих справах виконання рішень від 7 жовтня 1999 року здійснювалось із затримкою у сім років і шість місяців у зв'язку з неспроможністю держави передбачити відповідні витрати в державному бюджеті.
28. Суд погоджується, що недостатність асигнування для виплати боргів держави можуть спричинити певні затримки у виконанні рішень з державного бюджету. Однак Суд вважає, що, не виділяючи такі асигнування на декілька наступних років, держава-відповідач не виконала свої зобов'язання відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, п. 42, рішення від 29 червня 2004 року). Більше того, брак коштів у держави не може виправдовувати невиконання рішення суду, винесеного проти неї.
29. Відповідно до вищезазначених тверджень Суд робить висновок про те, що виконання рішень, винесених на користь заявниць, не було проведене в розумний строк. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
30. Суд не вважає за необхідне за цих обставин справи розглядати цю скаргу відповідно до статті 13 Конвенції ( 995_004 ) (див. "Деркач та Палек проти України" ( 980_234 ), N 34297/02 та 39574/02, п. 42, рішення від 21 грудня 2004 року).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
31. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
32. Заявниці вимагали 50 000 грн кожна на відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди.
33. Уряд вважає вимоги заявниць надмірними і необґрунтованими.
34. Оскільки заборгованість за рішенням суду не була сплачена заявницям (пункти 9 та 15 вище), Суд зазначає, що зобов'язання держави виконати рішення не оспорюється. Відповідно Суд вважає, що виплата Урядом решти заборгованості перед заявницями становитиме повне і остаточне вирішення справи.
35. Щодо решти вимог заявниць про відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, вважає за доцільне присудити заявницям загальну суму у розмірі 2000 євро кожній.
Б. Витрати
36. Заявниці не надавали жодних вимог щодо відшкодування судових витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
37. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об'єднати заяви;
2. Оголошує скарги щодо невиконання рішень відповідно до пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ) прийнятними і решту скарг - неприйнятними;
3. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що немає необхідності розглядати скарги заявниць відповідно до статті 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Вирішує, що:
(а) держава-відповідач має сплатити кожній заявниці протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), заборгованість, яка досі належить їм відповідно до рішень Роздільнянського суду від 7 жовтня 1999 року, а також 2000 євро (дві тисячі євро) кожній як компенсацію за матеріальну та нематеріальну шкоду, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниць;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє інші вимоги заявниць щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 3 травня 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)