"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції ( 995_004 ), було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
14. Суд зазначає, що згадані вище вимоги стосуються тривалого виконання двох рішень суду, одне з яких було пред'явлено до виконання державній виконавчій службі, в той час як інше - не було. Таким чином, скарги щодо тривалості виконання кожного рішення будуть розглядатися окремо.
A. Скарга заявника щодо невиконання рішення від 18 червня 2002 року
15. Уряд наголошував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту тому, що він не оскаржив дії чи бездіяльність державної виконавчої служби до національних судів.
16. Суд нагадує, що схожі зауваження вже були відхилені ним у ряді рішень (див. згадане вище рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), пп. 28 - 33). Суд не знайшов достатньо підстав зробити інший висновок у цій справі. Відповідно, Суд відхиляє зауваження Уряду.
17. Суд доходить висновку, що цей аспект справи порушує серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції ( 995_004 ), визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не знаходить підстав для проголошення цієї заяви неприйнятною.
B. Скарга заявника щодо невиконання рішення від 23 жовтня 2002 року
18. Уряд зазначав, що заявник не вичерпав національні засоби, оскільки не звернувся до державної виконавчої служби з заявою або не надав виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду від 23 жовтня 2002 року. Крім того, Уряд стверджував, що заявник не подавав заяви про включення його до реєстру кредиторів під час процедури банкрутства ХВО "Домнаремонт".
19. Заявник не погоджується з такими твердженнями Уряду.
20. Суд звертає увагу на те, що заявник не звернувся з заявою до державної виконавчої служби для виконання рішення суду від 23 жовтня 2002 року, як це вимагає українське законодавство. Суд приймає до уваги те, що положення частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (наведений у пункті 11), згідно з яким заявник має звернутися до відділу державної виконавчої служби, не є свавільним або необґрунтованим та не накладає на заявника непомірний тягар. Тому Суд погоджується з Урядом у тому, що заявник не зробив всі необхідні кроки для виконання рішення суду, таким чином, він не вичерпав усі національні засоби правового захисту, які йому надає законодавство України. Отже, в цій частині заява повинна бути відхилена відповідно до пунктів 1, 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
II. ЩОДО СУТІ
21. Суд досліджує обставини щодо суті скарги заявника про тривалість невиконання рішення Краматорського міського суду від 18 червня 2002 року.
22. У своїх зауваженнях Уряд наголошує на тому, що порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ) не було (див. згадану вище справу "Ромашов проти України" ( 980_227 ), пп. 28-33 та п. 37).
23. Заявник не погоджується.
24. Суд зазначає, що рішення Краматорського міського суду від 18 червня 2002 року залишається невиконаним приблизно три роки та п'ять місяців.
25. Суд нагадує, що він вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ) у справах, по суті схожих з цією (див. "Сокур проти України" ( 980_351 ), N 29430/02, пп. 36-37, від 26 квітня 2005 року та "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, пп. 46 - 48, від 29 червня 2004 року).
26. Дослідивши всі обставини справи, надані Суду, він дійшов висновку, що Уряд не навів жодних фактів та переконливих аргументів, відповідно до яких Суд міг би дійти іншого висновку в цій справі. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
27. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
28. Заявник вимагає 4937,86 грн. (приблизно 815 ЄВРО) та 5626,05 грн. (приблизно 925 ЄВРО), присуджених рішеннями Краматорського міського суду від 18 червня 2002 року та 23 жовтня 2002 року. Заявник не заявив вимоги щодо певної матеріальної та моральної шкоди внаслідок тривалого виконання рішення суду. Проте він, не визнавши суми своїх вимог, залишив це питання на розсуд Суду.
29. Уряд стверджував, що вимоги заявника не були обґрунтовані, та залишив розгляд цього питання на розсуд Суду.
30. Оскільки заявник вимагав виплатити кошти, присуджені йому рішеннями суду, Суд, з огляду на висновки, зроблені вище, вважає, що Уряд має виплатити заявнику заборгованість за рішенням суду від 18 червня 2002 року як відшкодування матеріальної шкоди. Що стосується вимог заявника щодо компенсації моральної шкоди, Суд, керуючись принципом справедливості, як це вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявнику 1640 ЄВРО.
B. Судові витрати
31. Заявник не подав жодної вимоги з цього приводу. Тому Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
32. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника за пунктом 1 статтею 6 та статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) в частині тривалого виконання рішення Краматорського міського суду від 18 червня 2002 року прийнятною, а в іншій частині неприйнятними;
2. Встановлює, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Встановлює, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Встановлює, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплати заявнику заборгованість за рішенням Краматорського міського суду від 18 червня 2002 року, а також 1640 ЄВРО (одну тисячу шістсот сорок ЄВРО) як компенсацію моральної шкоди, крім того, ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на дату сплати, враховуючи будь-який податок, що може бути стягнутий з заявника;
(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 17 січня 2006 року відповідно пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар (підпис) С.Доллє
Голова (підпис) Ж.-П.Коста