"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
A. Щодо прийнятності
1. Стверджуване невиконання рішення від 12 лютого 2001 року
19. Уряд стверджував, що заявник втратив статус жертви після виконання рішення Військового суду Черкаського гарнізону від 12 лютого 2001 року.
20. Заявник не погодився з аргументами Уряду.
21. Суд нагадує, що ці зауваження подібні до тих, які Суд вже відхилив у низці справ (див., наприклад, "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 27-35,29 червня 2004 року, та "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 26-27, 27 липня 2004 року). Суд вирішує відхилити ці зауваження з тієї ж причини.
22. Суд звертає увагу на те, що скарга заявника на невиконання рішення Військового суду Черкаського гарнізону від 12 лютого 2001 року не є явно необґрунтованою у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також звертає увагу на те, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин.
2. Стверджуване невиконання рішення від 28 липня 2003 року
23. Уряд наполягав на тому, що, оскільки Ленінській виконавчій службі було відновлено строк для подання апеляційної скарги на рішення від 4 березня 2003 року, держава не була зобов'язана забезпечувати виконання цього рішення.
24. Заявник не погодився з аргументами Уряду.
25. Суд зауважує, що 30 жовтня 2003 року Ленінський суд відновив Ленінській виконавчій службі строк для подання апеляційної скарги. Згідно зі ст. 40-1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) державний виконавець, який займався виконавчим провадженням у справі заявника, вирішив повернути виконавчий лист до суду. Заявник не оскаржував це рішення.
26. Суд доходить висновку, що заявник до цього часу не продемонстрував доказів, що існувало судове рішення, тривале невиконання якого могло дати підстави для порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ). Таким чином, ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована у розумінні пп. 1 та 4 ст. 35 Конвенції.
B. Щодо суті
27. В своїх зауваженнях Уряд стверджував, що порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ) не було (як і у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ), п. 37, та "Войтенко проти України" ( 980_223 ), п. 37). Уряд також наполягав на тому, що загальна тривалість провадження є розумною з огляду на обставини справи.
28. Заявник не погодився з твердженнями Уряду.
29. Суд зауважує, що Уряд стверджує, що рішення на користь заявника виконано у повному обсязі 30 листопада 2004 року, коли залишок боргу був надісланий заявнику поштовим переказом. Проте заявник стверджував, що його не проінформували про будь-який переказ і він не отримував коштів в результаті цього переказу.
30. З цього приводу Суд звертає увагу на те, що, окрім копії банківської квитанції про переказ, в якій не вказано ім'я отримувача чи отримувачів, Уряд не надав жодних документів, котрі б підтверджували те, що стверджуваний переказ дійсно призначався заявнику, чи те, що його було про це проінформовано. Суд, таким чином, вважає, що борг був виплачений заявнику у повному обсязі 21 червня 2007 року, коли він отримав залишок боргу, надісланий поштовим переказом.
31. Таким чином, остаточне рішення Військового суду Черкаського гарнізону від 12 лютого 2001 року залишалось невиконаним протягом шести років і трьох місяців.
32. Суд нагадує, що вже встановлював порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, в яких порушувались такі самі питання (див., наприклад, рішення у справах "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), пп. 43, 48, 55, та "Водоп'янови проти України" ( 974_064 ) (Vodopyanovy v. Ukraine), N 2221/02, п. 37, від 17 січня 2006 року).
33. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не запропонував жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
34. Суд не вбачає підстав для розгляду тієї ж скарги за ст. 13 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Деркач та Палек проти України" ( 980_234 ) (Derkach and Palek v. Ukraine), N 34297/02 та N 39574/02, п. 41, від 21 грудня 2004 року).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
35. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) встановлює:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Щодо шкоди
36. Заявник вимагав відшкодування 435,69 євро матеріальної та 8000 євро моральної шкоди. Що стосується матеріальної шкоди, заявник посилався на встановлену законом пеню та втрачений прибуток.
37. Уряд стверджував, що вимога заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди не підтверджується жодним документом, а вимога щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та надмірною.
38. Суд не присуджує відшкодування матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтував жодних понесених збитків. Тим не менш, Суд вважає, що та моральна шкода, яку заявник зазнав внаслідок виявлених порушень, не може бути відшкодована простою констатацією факту порушення. Вирішуючи на засадах справедливості згідно зі ст. 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 2000 євро.
B. Судові витрати
39. Заявник також вимагав 261,5 євро відшкодування витрат, понесених в результаті звернення до національних судів, та 383,1 євро внаслідок звернення до Суду.
40. Уряд зауважував, що заявник не надав доказів того, що ці суми були дійсно витрачені та що в цих витратах була необхідність.
41. Суд нагадує, що для того, щоб судові витрати були включені у присуджену за ст. 41 суму справедливої сатисфакції, має бути встановлено, що ці витрати були фактично понесені та необхідні для попередження встановленого порушення Конвенції ( 995_004 ) чи отримання відшкодування в зв'язку з таким порушенням. Також такі витрати мають бути розумними щодо кількості (див., серед інших, рішення у справі "Нілсен та Джонсон проти Норвегії" (Nilsen and Johnsen v. Norway) [GC] N 23118/93, п. 62, ECHR 1999-VIII).
42. Суд вважає, що наведені умови не мали місця в цій справі. Зокрема, Суд нагадує про те що справа не була занадто складною, та про те, що заявника було звільнено від загального обов'язку бути законно представленим. Тим не менш, заявник мав понести певні судові витрати, пов'язані з представництвом та зверненням до Суду.
43. Приймаючи до уваги наявну інформацію та зазначені критерії, Суд присуджує 300 євро відшкодування судових витрат.
C. Пеня
44. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника щодо невиконання рішення Військового суду Черкаського гарнізону від 12 лютого 2001 року прийнятною, а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 );
4. Постановляє, що немає необхідності у розгляді скарги за ст. 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з п. 2 ст. 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявнику 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та 300 (триста) євро відшкодування судових витрат плюс будь-який податок, який може бути стягнено із зазначених сум;
(b) зазначені суми мають бути конвертовані в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;
(c) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься пеня (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 10 квітня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)