Оцінка Суду
29. Суд зауважує, що скарга на відмову у перекваліфікації злочину не може бути розглянута до моменту направлення справи до суду. Він вже розглядав відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України та доходив висновку, що, якщо документ на стадії досудового розгляду не було конкретно визначено в Кодексі як такий, що може бути оскаржений в ході розслідування, скарги на такі документи не були доступним засобом юридичного захисту, доки справу не було направлено до суду (див. рішення у справі «Денисюк та інші проти України» (Denysyuk and Others v. Ukraine), заява № 22790/19 та 3 інші заяви, пункти 125 і 126, від 13 лютого 2025 року). У цій справі Уряд не стверджував, що постанова про відмову в перекваліфікації злочину була у переліку документів, які конкретно підлягали оскарженню в ході розслідування; приклад наданої ним ухвали на національному рівні лише свідчив, що скаргу було подано, а не що вона фактично була розглянута. З огляду на це Суд не може дійти висновку, який відрізняється від його висновків в рішенні у справі « Денисюк та інші проти України» (Denysyuk and Others v. Ukraine), і не вважає, що визначений засіб юридичного захисту був доступний заявникам, оскільки справу ніколи не направляли до суду.
30. Стосовно заяви до суду за статтею 114 Кримінального процесуального кодексу України, яка регулює встановлення процесуальних строків, Суд зауважує, що заявники не пояснили, чому не скористалися цією процедурою. Він вважає, що немає потреби розглядати ефективність цього потенційного засобу юридичного захисту в принципі. Проте за обставин цієї справи Суд не вважає, що заявникам можна дорікнути, що вони не скористалися ним.
31. Це пояснюється тим, що основна відповідальність за проведення розслідування лежить на органах державної влади: ніколи не заперечувалося, що дії осіб, які фізично напали на заявників, становили кримінальне правопорушення. Ці особи залишалися невстановленими, тому цивільний позов у жодному випадку не міг бути поданий проти них, доки їх не буде встановлено, що було б можливим лише після проведення розслідування злочину. Таким чином, кримінальне провадження, порушене національними органами влади, було єдиним способом для з’ясування обставин події, і будь-які цивільно-правові засоби юридичного захисту, вжиті самостійно, не могли бути ефективними (див. відповідні принципи практики Суду в рішенні у справі « Сьодерман проти Швеції» [ВП] [ image ] (Soderman v. Sweden) [GC], заява № 5786/08, пункти 84 і 85, ЄСПЛ 2013, з подальшими посиланнями).
32. Згідно з національним законодавством головним завданням слідчого є проведення розслідування - 8 . Суд вважає, що заявники вжили достатніх заходів для співпраці зі слідством та сприяння йому, тому не можна сказати, що їхнє небажання співпрацювати підірвало розслідування (див., в якості протилежного прикладу, наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі « Скант проти України» (Skant v. Ukraine), заява № 25922/09, пункти 49 і 50, від 06 вересня 2016 року).
__________
- 8 Частина друга статті 9 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що прокурор, слідчий або керівник органу досудового розслідування зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
33. Суд не переконаний, що за обставин цієї справи використання засобу юридичного захисту, передбаченого статтею 114 Кримінального процесуального кодексу України, дозволило би своєчасно відновити розслідування, щоб воно стало ефективним.
34. З цього випливає, що попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту має бути відхилене.
35. Суд зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.