"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів."
A. Щодо прийнятності
10. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів правового захисту, а саме - не розпочав процес з оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби стосовно виконання судових рішень, прийнятих на його користь. Уряд також заперечував статус "потерпілого" заявника згідно зі статтею 34 Конвенції ( 995_004 ), оскільки судові рішення, прийняті на його користь, були виконані повною мірою.
11. Заявник не погодився із зазначеними твердженнями Уряду.
12. Суд зауважує, що аналогічні доводи Уряду вже відхилялись в багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, "Войтенко проти України" ( 980_223 ), заява N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; "Ромашов проти України" ( 980_227 ), п. 27, від 27 липня 2004 року). Суд не вбачає жодних підстав для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд постановляє, що необхідно відхилити ці попередні доводи Уряду.
13. Суд постановляє, що заява не може бути визнана явно необґрунтованою у розумінні п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). До того ж Суд не встановив жодної іншої причини для визнання заяви неприйнятною.
B. Щодо суті
14. У своїх зауваженнях Уряд висунув аналогічні доводи, що й у справах Ромашова, Войтенка та Сокура, що мали на меті довести відсутність порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. вищезгадані рішення Ромашов ( 980_227 ), п. 37; Войтенко ( 980_223 ), п. 37; "Сокур проти України" ( 980_351 ), заява N 29439/02, п. 28, від 26 квітня 2005 року; "Кацюк проти України" ( 980_236 ), заява N 58928/00, пп. 50 та 56, від 5 квітня 2005 року).
15. Заявник не погодився з такими твердженнями Уряду.
16. Суд передусім нагадує, що орган державної влади не може посилатися на відсутність коштів для виплати боргу, що ґрунтується на судовому рішенні, та що значна затримка виконання судового рішення порушує право, яке захищено статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), заява N 59498/00, пп. 35 та 40, ЄСПЛ 2002-III). Звідси випливає, що не вживаючи впродовж приблизно трьох років і дев'яти місяців та чотирьох років і двох місяців заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень у цій справі, українські органи влади частково порушили положення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу щодо своєї ефективної роботи.
17. Цього достатньо Суду, щоб зробити висновок про те, що п. 1 статті 6 та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ) не було дотримано в цьому випадку.
II. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
18. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ):
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, то Суд у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію."
A. Шкода
19. Заявник вимагає суму в розмірі 5000 ЄВРО на відшкодування моральної шкоди, якої він зазнав.
20. Уряд вважає надмірними вимоги, заявлені щодо моральної шкоди.
21. Суд вважає, що сума, якої вимагає заявник на відшкодування моральної шкоди, є надмірною. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявникові суму в розмірі 2000 ЄВРО на відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
22. Заявник також вимагає суму в розмірі 132 ЄВРО на відшкодування судових витрат, яких він зазнав під час розгляду справи у Суді (гонорар адвоката за переклад бланку заяви та коментарів у відповідь на зауваження Уряду), а також суму в розмірі 27 ЄВРО на відшкодування поштових витрат. На вимогу Суду заявник долучив поштові квитанції на суму приблизно 9 ЄВРО.
23. Уряд наголошує, що заявник не надав жодного підтвердження витрат на адвоката і що немає жодних підстав присуджувати заявнику суму, що перевищує фактично підтверджену документами.
24. Відповідно до судової практики Суду заявник не може отримати відшкодування своїх витрат окрім, як у випадку, якщо вони справді були понесені, в них існувала потреба, та, якщо вони є реальними з точки зору їх розміру. З цього приводу та зважаючи на відомі Суду аспекти, а також зважаючи на вищезгадані критерії, Суд вважає доречною суму в розмірі 100 ЄВРО для відшкодування витрат, яких зазнав заявник під час розгляду справи у Суді, і присуджує йому цю суму.
C. Пеня
25. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною;
2. Встановлює, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Встановлює, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що:
a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявнику в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу 2000 (дві тисячі) ЄВРО компенсації моральної шкоди, 100 (сто) ЄВРО відшкодування судових витрат, а також будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначених сум;
b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток (interet simple) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє інші вимоги щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою та повідомлено в письмовій формі 29 листопада 2005 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Ж.-П.Коста
Заступник Секретаря С.Найсміт