"Жодне з положень цієї Конвенції ( 995_004 ) не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції".
15. Уряд України надав свої заперечення стосовно невичерпання національних засобів правового захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив в справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (див. Ромашов, зазначена вище, пп. 28-33) та "Трихліб проти України" ( 980_409 ) (див. "Трихліб проти України", N 58312/00, пп. 40-43, від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що дані заперечення повинні бути відхилені на тих же підставах.
16. Уряд України наполягав на тому, що хоча підприємство-боржник перебувало в державній власності, воно було окремою юридичною особою і держава не могла нести відповідальність за його борги відповідно до національного законодавства. У зв'язку з цим Суд бере до уваги рішення, винесене у справі "Михайленко та інші проти України" ( 980_231 ) (N 35091/02 і наст., пп. 44-45, ECHR 2004-XII), згідно з яким відповідальність держави-відповідача за статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) була покладена на державне підприємство у зв'язку з невиплатою заявникам сум, присуджених їм в останніх рішеннях, винесених на користь заявників. Суд вважає доцільним не відхилятись від зазначеного висновку у цій справі.
17. Суд робить висновок, що ця частина заяви стосується серйозних питань фактів та права відповідно до Конвенції ( 995_004 ), визначення яких вимагає розгляду заяви щодо суті. Суд не вбачає підстав оголосити дані скарги неприйнятними.
В. Інші скарги
18. Заявник далі скаржився на порушення державою його права на мирне володіння майном в результаті невиплати заборгованості із заробітної плати, визначеної в ухвалі суду від 22 вересня 2003 року. Заявник посилався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
19. Суд вважає, що скаргу заявника стосовно вищезазначеної суми не може бути виконано в примусовому порядку. Оскаржуване рішення було тільки ухвалою, винесеною в ході провадження у справі про банкрутство, на підставі якої господарський суд склав реєстр вимог кредиторів і не виніс рішення щодо суті справи (див. пп. 12 та 13). Більш того, для отримання зазначеної суми заявник повинен був подати правомірну скаргу до міського суду, яку він подав у квітні 2006 року і яку міський суд задовольнив лише частково. Тому не можна сказати, що оскаржувана сума є власністю в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ). Тому ця частина заяви повинна бути відхилена на підставі пп. З та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтована.
II. СУТЬ
20. Уряд України заперечив те, що право заявника щодо присуджених виплат не було оскаржене і він не був позбавлений своєї власності. Далі Уряд України зазначав, що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та належною поведінкою у виконавчому провадженні та що тривалість виконавчого провадження була викликана критичною фінансовою ситуацією підприємства-боржника. Уряд України наголосив на тому, що державна виконавча служба вжила усіх необхідних заходів та не може бути відповідальною за затримку.
21. Заявник не погодився.
22. Суд відмічає, що рішення Жовтоводського міського суду від 12 січня 1999 року, 9 червня 2000 року та 21 лютого 2001 року залишались без виконання близько шести років та семи місяців, п'яти років та двох місяців і чотирьох років та шести місяців відповідно.
23. Суд нагадує, що він уже встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, аналогічних даній (див., наприклад, Ромашов ( 980_227 ), наведена вище, пп. 42-46, та Михайленко та інші ( 980_231 ), наведена вище, пп. 54-55 та пп. 63-64).
24. Розглянувши всі подані матеріали, Суд вважає, що Уряд України не представив жодного факту чи переконливого аргументу, на підставі яких Суд прийняв би інше рішення у цій справі.
25. Відповідно мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ). З огляду на цей висновок, не виникає окремого спірного питання за статтею 17 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
26. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
27. Заявник вчасно не подав свою скаргу щодо справедливої сатисфакції.
28. Суд зауважує, що заявником не дотримано вимог, викладених у п. 2 правила 60 Реґламенту Суду ( 980_067 ). За цих обставин Суд відповідно нічого не присуджує (п. З правила 60).
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги щодо тривалості невиконання рішень на користь заявника прийнятними та інші скарги заяви неприйнятними;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що не може бути окремої скарги за статтею 17 Конвенції ( 995_004 );
5. Відхиляє вимогу заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 18 січня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.Вестердік (C.Westerdiek)
Голова П.Лоренцен (P.Lorenzen)