«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій (...) Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
17. Уряд заперечив проти скарг заявниці.
18. Період, який має бути взято до уваги, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право на подання індивідуальної заяви. Однак, оцінюючи розумність строку, який минув після цієї дати, слід враховувати стан провадження на той час. Період, про який йдеться, закінчився 13 липня 2007 року. Отже, він тривав більше ніж дев’ять років та десять місяців у судах трьох інстанцій.
A. Прийнятність
19. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Також Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
20. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи і з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд також повторює, що при розгляді трудових спорів вимагається особлива сумлінність (див. рішення від 27 лютого 1992 року у справі «Руотоло проти Італії» (Ruotolo v. Italy), Series А, № 230-D, С. 39, п. 17).
21. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які торкались питань, подібних тим, що піднімаються у цій справі (див. вищезгадане рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), п. 4, та рішення від 26 червня 2008 року у справі «Ващенко проти України» (Vashchenko v. Ukraine), заява № 26864/03, пп. 55 та 59).
22. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги свою практику, Суд вважає, що в цій справі тривалість судового провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ
23. Заявниця також скаржилася на те, що оскаржувана тривалість провадження порушила її право на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу.
24. Уряд заперечив проти цього твердження.
25. Суд зазначає, що ця скарга пов’язана зі скаргою, розглянутою вище, і тому повинна бути визнана прийнятною.
26. Враховуючи свій висновок за пунктом 1 статті 6 (див. пункт 22 вище), Суд не вважає за необхідне досліджувати, чи було в цій справі порушення статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 19 лютого 1991 року у справі «Зангі проти Італії» (Zanghi v. Italy), Series А, № 194-С, С. 47, п. 23).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
27. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
28. Заявниця вимагала 68642 євро відшкодування матеріальної шкоди та 8000 євро відшкодування моральної шкоди.
29. Уряд заперечив проти цих вимог.
30. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 3100 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
31. Заявниця вимагала 301,25 грн (приблизно 30 євро) компенсації поштових витрат.
32. Уряд залишив це питання на розгляд Суду.
33. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявні документи та вищезгадані критерії, Суд вважає за належне присудити заявниці 30 євро компенсації судових та інших витрат.
C. Пеня
34. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує решту скарг у заяві прийнятними.
2. Постановляє , що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє , що мало місце порушення статті 13 Конвенції.
4. Постановляє , що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
5. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 3100 (три тисячі сто) євро відшкодування моральної шкоди та 30 (тридцять) євро компенсації судових витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 8 квітня 2010 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Пеер ЛОРЕНЦЕН