"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
17. Уряд не погоджується з цим твердженням.
A. Щодо прийнятності
18. Суд вважає, що заява не є явно необґрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання заяви неприйнятною. Тому Суд визнає її прийнятною.
B. Щодо суті
19. Уряд посилається на Закон "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів" ( 1994-15 ), який запровадив механізм погашення такої заборгованості. Уряд стверджує, що з метою отримання присудженої суми заявник мав звернутися із відповідною заявою до навчального закладу, працедавця його дружини (див. пункт 14 вище). Серед іншого Уряд зазначив, що невиконання зазначеного рішення обґрунтовувалось великим розміром заборгованості держави перед освітянами.
20. Заявник висловлює заперечення з цього приводу та надає відповідь школи від 15 лютого 2007 року (див. пункт 8 вище).
21. Суд зазначає, що із зауважень Уряду чітко не вбачається, в якій мірі вищезазначений Закон ( 1994-15 ) стосується виконання судових рішень щодо виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ). У будь-якому випадку не є доцільним вивчати це питання під час розгляду цієї справи, оскільки рішення від 25 жовтня 2001 року досі не виконано в повному обсязі.
22. Суд нагадує, що невиконання подібних судових рішень до прийняття Закону України N 1994-IV ( 1994-15 ) становило порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. рішення у справі "Півень проти України" ( 980_222 ) (Piven c. Ukraine), N 56849/00, пп. 47-58, від 29 червня 2004 року).
23. Суд нагадує, що стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ) вимагає, перш за все, щоб втручання органу державної влади в право користування майном було передбачено законом. Також Суд повинен визначити, чи дотримано справедливого балансу між вимогами інтересу суспільства та необхідними умовами захисту основних прав особи (див. "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong et Lonnroth c. Suede), рішення від 23 вересня 1982, п. 69; "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis c. Grece), N 31107/96, п. 58, CEDH 1999-ІІ). Здійснюючи контроль за дотриманням цієї вимоги, Суд визнає, що держава користується широкою свободою дій в оцінці як щодо вибору засобів виконання, так і щодо встановлення, чи наслідки виконання є легітимними з огляду на інтерес суспільства з метою досягнення мети закону, про який йдеться (див. "Іммобіляре Саффі" (Immobiliare Saffi), п. 49; "Мелаше та інші проти Австрії" (Mellacher et autres c. Autriche), рішення від 19 грудня 1989 року, п. 48, та "Шассану та інші проти Франції" (Chassagnou et autres c. France), NN 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75).
24. У цій справі Суд зазначає, що рішення, про яке йдеться, залишається невиконаним кілька років. Суд зазначає, що попри вжиті законодавчі заходи заявник досі перебуває у стані невизначеності, спричиненої неможливістю дізнатись точну дату виконання. Навіть припустивши, що застосування зазначеного Закону ( 1994-15 ) матиме наслідком виконання згаданого рішення, таке виконання не обов'язково матиме місце до 2010 року. Більше того, на цю ситуацію впливає те, що в національній системі не існує жодного механізму, здатного її виправити.
25. У висновку, навіть якщо можна довести, що програма поетапної сплати заборгованості слугує інтересам суспільства, Суд вважає, що було порушено справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та необхідними умовами захисту основоположних прав особи та що заявник зазнає особливого та надмірного тягаря.
26. Отже, не вживаючи протягом багатьох років необхідних заходів для виконання остаточного рішення, винесеного у справі, органи державної влади України позбавили статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ) до Конвенції ( 995_004 ) її корисної дії. Отже, мало місце порушення статті 1 Першого протоколу.
II. ЩОДО ІНШИХ СТВЕРДЖУВАНИХ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
27. Заявник скаржиться також, що його дружина потребувала коштів на медичне лікування, в той час як держава відмовлялася сплатити належні їй кошти відповідно до національного законодавства, і що вона не могла їх отримати інакше, ніж шляхом звернення до суду. У цьому зв'язку він посилався на статтю 2 Конвенції ( 995_004 ).
28. Уважно дослідивши зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ). Отже, ця частина заяви є очевидно необґрунтованою та має бути відхилена згідно з пунктами 3,4 статті 35 Конвенції.
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
29. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
30. Заявник вимагає кошти, досі належні йому за рішеннями суду, та 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
31. Уряд висловив заперечення щодо цих вимог.
32. Суд вважає, що Уряд повинен сплатити заявнику суму, присуджену рішеннями суду, яка досі йому належить. Більше того, Суд присуджує заявнику 1000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
33. Заявник не вимагає відшкодування судових витрат.
C. Пеня
Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною щодо скарги за статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ), а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ) до Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику:
(i) частину суми за рішенням від 25 жовтня 2001 року, яка досі йому належить;
(ii) 1000 (одну тисячу) євро відшкодування моральної шкоди. Цю суму має бути конвертовано в національну валюту за курсом на день здійснення платежу плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою і повідомлено в письмовій формі 12 червня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)