"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".
13. Уряд зазначав, що заявник не може більше вважатись жертвою у світлі ст. 34 Конвенції ( 995_004 ), оскільки рішення були виконані.
14. Заявник не погодився з цим, стверджуючи, що рішення залишались невиконаними протягом тривалого часу.
15. Суд звертається до своєї прецедентної практики з того приводу, що виконання рішення, винесеного на користь заявника, вирішило питання невиконання як такого, однак таке запізніле виконання рішення не є адекватною відповіддю на твердження про невиправдану тривалість виконавчого провадження (див. згадані вище рішення у справах "Ромашов проти України", п. 27 та "Сокур проти України" ( 980_351 ), заява N 29439/02, рішення від 26 квітня 2005 року, п. 27). Суд вважає, що заявник і надалі може вважатись жертвою порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) відносно періоду, протягом якого рішення, винесені на його користь, залишались невиконаними.
16. Таким чином, Суд вважає, що ці скарги належним чином не обґрунтовані у світлі п. 3 ст. 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд далі зазначає, що вони не є неприйнятними за будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
II. ЩОДО СУТІ
17. Уряд зазначав, що державний виконавець вчинив всі дії, передбачені законодавством, для виконання рішень і не може бути відповідальним за затримки у виконавчому провадженні.
18. Заявник наголошував, що держава була відповідальною за тривалість у виконавчому проваджені.
19. Суд зазначав, що рішення від 16 червня 1999 року та від 11 квітня 2001 року залишались невиконаними до 21 вересня 2004 року, тобто більше ніж п'ять років і 3 місяці та три роки і 5 місяців відповідно. Він далі зазначає, що ці рішення були виконані повністю після направлення на комунікацію заяви Уряду-відповідачу.
20. Суд вважає, що тривалістю у виконанні рішень у справі заявника державні органи позбавили положення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) їх практичного змісту. Суд зазначає, що Уряд не надав будь-якого виправдання за затримку у виконанні (див., серед інших, "Ромашов проти України" ( 980_227 ), згадана вище, п. 46, "Дубенко проти України" ( 980_251 ), згадана вище, пп. 47 та 51, "Васіленков проти України" ( 980_358 ), заява N 19872/02, рішення від З травня 2005 року, пп. 24-26).
21. Відповідно у цій справі було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
22. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
23. Заявник просив сплатити йому 6397 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди.
24. Уряд не погодився із вимогами заявника. Він стверджував, що вимоги були необґрунтованими.
25. Суд вважає, що вимоги заявника є надмірними. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику кошти у сумі 2520 євро в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
B. Судові витрати
26. Заявник не надав жодних аргументів з цього приводу. Суд також нічого не присудив.
Пеня
27. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги щодо порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) прийнятними, іншу частину заяви неприйнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі було порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику суму, що складає 2520 євро (дві тисячі п'ятсот двадцять євро), на відшкодування матеріальної та моральної шкоди; валюта платежу має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс сума будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(b) у випадку несплати чи несвоєчасної сплати державою-відповідачем належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 листопада 2005 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Ж.-П.Коста (J.-P.Costa)
Секретар С.Доллє (S.Dolle)