"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
A. Щодо прийнятності
13. Уряд стверджував, що заявниця втратила статус жертви, оскільки заборгованість їй було виплачено. Також Уряд стверджував, що заявниця повинна була оскаржити ухвалу міського суду від 15 квітня 2003 року, а також, що заявниця звернулася до Суду поза встановленим шестимісячним строком.
14. Заявниця з цим не погоджувалася.
15. Оскільки Уряд заперечує щодо статусу жертви заявниці, Суд зазначає, що той факт, що рішення були виконані, не позбавляє заявницю статусу жертви в період, коли ці рішення залишались невиконаними (див. рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), заява N 67534/01, пп. 26-27, рішення від 27 липня 2004 року).
16. Щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту Суд зазначає, що оскарження заявницею ухвали від 15 квітня 2003 року, очевидно, не допомогло б заявниці. Заборгованість була визнана ліквідаційною комісією, відповідальною за борги компанії.
17. Також Суд зазначає, що на день подання заяви заборгованість заявниці сплачено не було. Таким чином, правило шестимісячного строку не застосовується у цій ситуації.
18. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Таким чином, подана скарга є прийнятною.
B. Щодо суті
19. Уряд навів свої типові аргументи щодо справ, які стосуються тривалого невиконання фінансових зобов'язань підприємств, що є власністю держави. Уряд наполягав на тому, що у цій справі не мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
20. Заявниця з цим не погоджувалася.
21. Суд зазначає, що 15 грудня 2003 року ліквідаційна комісія визнала заборгованості заявниці. 19 грудня 2008 року заборгованість було сплачено. Таким чином, загальна затримка виконання становила п'ять років.
22. Суд нагадує, що порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) вже було встановлено у справах, подібних до цієї (див. рішення у справі "Михайленки та інші" ( 980_231 ) (Mykhaylenky and Others), згадане вище, п. 64).
23. Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, які дозволили б Суду дійти іншого висновку в цій справі.
24. Відповідно у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
25. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
26. Заявниця вимагала 4000 євро відшкодування моральної шкоди.
27. Уряд стверджував, що ця сума була надмірною і необґрунтованою.
28. Суд бере до уваги те, що заявниця зазнала моральної шкоди внаслідок встановленого порушення. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявниці 2100 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
29. Заявниця також вимагала 135 євро відшкодування витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у Суді.
30. Уряд стверджував, що ця сума була необґрунтованою.
31. Відповідно до практики Суду заявниця має право на відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У справі, що розглядається, Суд, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, вважає за доцільне призначити заявниці 40 євро відшкодування витрат, понесених під час провадження у Суді.
C. Пеня
32. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу прийнятною.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має виплатити заявниці 2100 (дві тисячі сто) євро відшкодування моральної шкоди та 40 (сорок) євро відшкодування судових витрат з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум; ці суми мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 10 грудня 2009 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН