«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
A. Доводи сторін
29. Уряд стверджував, що заявник не скористався доступним національним засобом юридичного захисту. Оскільки апеляційний суд встановив факт незаконності тримання його під вартою, він мав право вимагати відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про відшкодування шкоди» та статтею 1176 Цивільного кодексу України (див. пункти 26 та 27).
30. Заявник доводив, що тримання його під вартою у період з 03 грудня 2014 року по 13 лютого 2015 року було незаконним з точки зору національного законодавства, процедура його видачі не проводилася з належною ретельністю і спочатку національні суди не розглядали альтернатив триманню під вартою. Запропоновані Урядом засоби юридичного захисту були неефективними.
B. Оцінка Суду
1. Прийнятність
31. В рішеннях у справах «Орловський проти України» (Orlovskiy v. Ukraine), заява № 12222/09, пункти 52-61, від 02 квітня 2015 року, та «Тихонов проти України» (Tikhonov v. Ukraine), заява № 17969/09, пункти 22 і 39, від10 грудня 2015 року) Суд встановив, що у випадку, коли незаконність тримання заявників під вартою була визнана в окремій ухвалі, яка стосувалася конкретно питання законності тримання під вартою, поданий на підставі Закону України «Про відшкодування шкоди» позов про відшкодування шкоди був ефективним засобом юридичного захисту у зв’язку зі скаргами за пунктом 1 статті 5 Конвенції.
32. На противагу, в рішенні у справі «Войкін та інші проти України» (Voykin and Others v. Ukraine), заява № 47889/08, пункт 127, від 27 березня 2018 року, Суд встановив, що Уряд не довів, посилаючись на національну практику, що рішення апеляційного суду про скасування ухвали суду нижчої інстанції про тримання під вартою, як таке,становило б достатнє визнання незаконності, яке давало б заявнику право на відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про відшкодування шкоди». У цій справі Уряд також не навів відповідних прикладів національної практики, і тому Суд не вбачає підстав для іншого висновку за обставин цієї справи.
33. Суд повинен дійти такого ж висновку щодо можливості вимагати відшкодування шкоди на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України. У низці справ Суд встановлював, що поданий згідно з цим положенням позов не міг вважатися ефективним засобом юридичного захисту (див., наприклад, рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» (Ruslan Yakovenko v. Ukraine), заява № 5425/11, пункт 30, ЄСПЛ 2015, та згадане рішення у справі «Войкін та інші проти України» (Voykin and Others v. Ukraine), пункт128). Уряд не вказав на які-небудь зміни у національній практиці, які б свідчили про протилежне.
34. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо не вичерпання засобів юридичного захисту. Він також вважає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
35. Суд зазначає, що 14 січня 2015 року національний апеляційний суд встановив відсутність достатніх підстав для видачі заявника відповідно до національного законодавства, оскільки у матеріалах справи не було відповідної копії запиту про видачу (див. пункт 12).
36. Ніщо не свідчить про наявність будь-яких змін після 14 січня 2015 року у зв’язку з цим. Проте до 13 лютого 2015 року органи державної влади перешкоджали фактичному звільненню заявника, неодноразово затримуючи його одразу після його pro forma «звільнення», і робили це на підставах, уже визнаних апеляційним судом неналежними (див. пункти 15-21).
37. Таким чином, тримання заявника під вартою після 14 січня 2015 року було свавільним (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Джон проти Греції» (John v. Greece), заява № 199/05, пункти 32-37, від 10 травня 2007 року, та «Миханів проти України» (Mikhaniv v. Ukraine), заява № 75522/01, пункти 85-88, від 06 листопада 2008 року).
38. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою у період з 14 січня по 13 лютого 2015 року.
39. З огляду на цей висновок немає потреби розглядати решту аргументів заявника за пунктом 1 статті 5 Конвенції, а також його скарги за пунктом 4 статті 5 та статтею 13 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
40. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
41. Заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 4 350 євро в якості компенсації судових та інших витрат.
42. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
43. Суд присуджує заявнику 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
44. Суд також вважає за розумне присудити суму у розмірі 2 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, які мають бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника п. Тарахкала.
45. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою у період з 14 січня до 13 лютого 2015 року.
3. Постановляє , що немає потреби розглядати скарги за пунктом 4 статті 5 та статтею 13 Конвенції.
4. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми:
(i) 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 2 500 (дві тисячі п’ятсот)євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат,які мають бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника п. Тарахкала; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 червня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Стефані МОРО-ВІКСТРОМ