«Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе… .
… Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.».
B. Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 року
197. В статті 18 надається перелік усіх видів діючих виправних колоній. Засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки.
198. Статтею 106 закладаються підстави застосування у виправних колоніях заходів фізичного впливу. Працівники колонії мають право на застосування фізичної сили з метою припинення фізичного опору, насильства, буйства та у разі, якщо не виконуються законні вимоги адміністрації колонії, а також з метою запобігання заподіянню засудженими шкоди оточенню або самим собі. Застосуванню заходів фізичного впливу має передувати попередження застосування заходів фізичного впливу, якщо дозволяють обставини. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов’язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров’ю правопорушників. У разі необхідності має надаватися негайна медична допомога. Про застосування фізичної сили негайно доповідається в рапорті начальникові колонії.
C. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року
199. Відповідні положення щодо зобов’язання розслідування злочинів наведені в рішенні у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov та Others v. Ukraine), заяви №№ 17674/02 та 39081/02, п. 112, від 1 липня 2010 року.
D. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань , затверджені Наказом № 275 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року
200. Пунктом 58 Правил внутрішнього розпорядку передбачається можливість залучення до обшуків та заходів безпеки персоналу підрозділів спеціального призначення кримінально-виконавчої служби та персоналу інших установ виконання покарань. Для цього вимагається сповіщення прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законності при виконанні судових рішень.
201. Відповідна частина розділу XII «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї» передбачає таке:
59. Застосування фізичної сили і спеціальних засобів
«Персонал кримінально-виконавчої служби має право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою для припинення правопорушень з боку засуджених, подолання протидії законним вимогам адміністрації установ виконання покарань, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на них обов’язків.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника.
Застосуванню сили, спеціальних засобів повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини, та за винятком необхідності відбиття раптового нападу на персонал кримінально-виконавчої служби або звільнення заручників. Попередження може бути здійснено голосом, при значній відстані або зверненні до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі мови, і в кожному випадку бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби будуть застосовуватися.
Кожний випадок застосування наручників, гамівної сорочки, спеціальних засобів і вогнепальної зброї в обов’язковому порядку фіксується у журналі рапортів приймання-здавання чергувань ЧПНУ.».
60. Порядок і підстави застосування наручників
«Наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи, його заступників, ЧПНУ та їх заступників.
Наручники до засуджених застосовуються у разі:
а) учинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варти, адміністрації установи або проявів буйства;
б) відмови слідувати до ДІЗО, ПКТ, ОК або карцеру;
в) спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи інших осіб;
г) конвоювання після затримання засудженого, який скоїв втечу.
Наручники застосовуються до засуджених у положенні «руки за спиною».
Кожні дві години здійснюється перевірка стану здоров’я засуджених, до яких застосовані наручники.
Наручники знімаються за наказом осіб, які дали розпорядження на їх застосування, або наказом начальника, вищого за посадою.
Про застосування наручників складається акт.
Особи, які припустилися необґрунтованого застосування наручників, несуть за це відповідальність.».
61. Порядок і підстави застосування сльозоточивих речовин, гумових кийків та фізичної сили
«Особовий склад установи має право самостійно застосовувати сльозоточиві речовини, гумові кийки та фізичну силу у разі:
а) захисту персоналу установи та самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;
б) припинення масових заворушень і групової непокори з боку засуджених;
в) відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби установи або звільнення їх у разі захоплення;
г) затримання або доставлення засуджених, які вчинили грубі порушення режиму тримання, до ДІЗО, ПКТ, ОК або карцеру, якщо зазначені особи чинять опір особовому складу чергової зміни або якщо є підстави вважати, що вони можуть завдати шкоди оточуючим або собі;
ґ) припинення опору особовому складу чергової зміни, варті, адміністрації установи;
д) затримання засуджених, які скоїли втечу з місць позбавлення волі;
є) звільнення заручників.
Про застосування сльозоточивих речовин, гумових кийків та фізичної сили персонал складає рапорт, який розглядається начальником установи або особою, яка виконує його обов’язки, реєструється у спеціальному журналі та додається до особової справи засудженого. …
Забороняється нанесення ударів гумовим кийком по голові, шиї, ключичній ділянці, животу та статевих органах, а пластиковим кийком типу «тонфа» - по голові, шиї, сонячному сплетенні, ключичній ділянці, низу живота, статевих органах, нирках, копчику, крім випадків реальної загрози життю та здоров’ю персоналу установи та засуджених.
Перевищення повноважень із застосування цих засобів тягне за собою відповідальність, установлену законодавством».
E. Інструкція з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах, затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 205 від 22 жовтня 2004 року (документ з обмеженим доступом, наданий Урядом на прохання Суду)
202. Відповідно до пункту 27.4 Інструкції фізична сила, спецзасоби, гамівна сорочка або зброя можуть застосовуватися до засуджених згідно положень Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України «Про міліцію» та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у разі фізичного опору, злісного невиконання законних вимог адміністрації колонії, буйства, участі у заворушеннях, взяття заручників, а також інших насильницьких дій, або з метою запобігання заподіянню засудженими шкоди оточенню або самим собі. Про застосування фізичної сили складається рапорт.
203. Інструкцією також встановлюється порядок обшуку засуджених, огляду житлової та виробничої зони установ виконання покарань.
204. Згідно пункту 35 Інструкції, обшуки засуджених та огляди приміщень повинні проводитись на підставі плану, затвердженого начальником колонії. Обшук має здійснюватися персоналом установи, підрозділами спеціального призначення ДДУПВП та додатково залученим персоналом з інших установ виконання покарань.
205. Обшуки та огляди мають здійснюватися з використанням технічного устаткування та, за потреби, до них мають залучатися спеціально треновані собаки. Під час обшуку або огляду забороняється псувати одяг, власність, обладнання установи та інші предмети (пункт 36).
206. Особистий обшук засуджених може бути «повним» (тобто з повним роздяганням) або «частковим» (без роздягання). Особистий обшук здійснюється особою тієї ж статі, що й засуджений. Особовий склад, що здійснює обшук, має бути обережним, ретельним та має діяти належним чином. Особовий склад також має дотримуватись заходів безпеки та не дозволяти будь-якого нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження з обшукуваним засудженим (пункт 37).
207. Згідно пункту 38 Інструкції, повний обшук засудженого має здійснюватися при його/її прибутті до колонії або вибутті з неї, при поміщенні до дисциплінарного ізолятора або карцеру, при переведенні до одиночної камери або ДПК та при звільненні звідти. Такий обшук також має проводитися після затримання засудженого після спроби втечі або іншого правопорушення, перед довгостроковим побаченням з третьою стороною за межами установи та після нього, а також інших необхідних випадках. Засуджених, яких піддають повному обшуку, просять здати заборонені предмети, а потім - зняти капелюх, одяг, взуття та нижню білизну. Після виконання цих вимог, згідно стандартної процедури оглядаються окремі частини тіла засудженого, його одяг та взуття. Повний обшук має проводитися у спеціальних приміщеннях або кімнатах поруч з КПП колонії або в інших окремих приміщеннях. Частковий обшук має проводитися при виведенні засуджених до виробничої зони та при поверненні з неї, або в інших призначених для цього місцях.
208. Згідно пункту 40, засуджений, який порушує режим тримання та вчиняє правопорушення, повинен підняти руки над головою та розсунути ноги. Особа, яка здійснює обшук, має залишатися за його спиною. За певних обставин, якщо існує ймовірність, що засуджений має зброю, його просять опертися на стіну обличчям до неї та розсунути ноги. З міркувань безпеки обшук має проводитися щонайменше двома працівниками установи.
209. Пункт 41 Інструкції передбачає здійснення обшуку приміщень та огляду житлової зони, коли вони пусті, згідно графіка, передбаченого у календарі обшуків. Кожна секція обшукується згідно вимог, але щонайменше один раз в місяць. Нагляд за обшуками здійснюється першим заступником начальника установи або за його інструкціями - начальником відділу нагляду і безпеки.
210. Згідно пункту 43 Інструкції, загальний обшук здійснюється на підставі рішення начальника колонії та за його керівництвом, а також під наглядом територіального управління ДДУПВП щонайменше раз на місяць або у відповідь на ускладнення оперативної ситуації. Під час загального обшуку обшукуються усі засудженні, житлова та виробнича зони, оглядаються усі приміщення та об’єкти в їхніх межах. Обшук здійснюється згідно плану, спільно складеного першим заступником начальника установи та начальником відділу нагляду і безпеки. Якщо залучаються додаткові сили та ресурси, план має бути затверджений головою відповідного обласного управління ДДУПВП та про це має бути сповіщений прокурор з нагляду за виконанням судових рішень в кримінальних справах.
211. Як зазначається у пункті 50, під час загального обшуку засуджених повинні зібрати у спеціально відведеному для цього приміщенні та провести їхній особистий обшук. Також повинен проводитися звичайний обшук житлової зони за участю начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи. Також повинні бути оглянуті меблі та предмети, що містяться у цій зоні, спальні місця, включаючи білизну, подушки та матраци, а також різні особисті речі. На предмет таємних схованок та лазів також мають бути оглянуті стіни, підлога, вікна та стеля. Повинні бути обшукані усі підсобні приміщення житлової зони з обов’язковими заміною та оглядом усіх предметів, що знаходяться там. Повинні вилучатися непотрібний одяг та інші речі, що не повинні там знаходитися, та зберігатися у приміщеннях, спеціально призначених для цієї мети.
212. Також повинні оглядатися житлові та адміністративні будівлі, їхні внутрішні приміщення та зовнішні споруди, підвали та горища, різні комунікаційні канали, перегородки, туалети, спортивні майданчики, підземні тунелі та інші місця, де можуть знаходитися потайні сховища (див. також пункт 50).
213. Кожна камера дисциплінарного ізолятора або одиночна камера повинні ретельно оглядатися. Усі стіни, стелі та підлоги мають бути простукані на предмет пошуку потайних сховищ та проходів. Також повинні оглядатися ґрати, при цьому особливу увагу слід приділяти надпилам, подряпинам та іншим ознакам пошкоджень. Також перевіряються функціональний стан дверей, болтів, замків та надійність кріплення ліжок, столів та інших меблів. Повинен бути проведений повний особистий обшук осіб, що тримаються у цих камерах, а також оглянутий їхній одяг (див. також пункт 50).
214. Начальники обшукових груп повинні звітувати посадовій особі, яка здійснює нагляд за обшуком; також повинні складатися протоколи із зазначенням підстав обшуку, які підписуються посадовою особою, що здійснює нагляд, та начальниками обшукових груп. Такі протоколи передаються до відділу нагляду і безпеки (пункт 50.1).
215. Згідно пункту 50.2, представники територіального управління ДДУПВП разом з керівництвом колонії роблять обхід житлової та виробничої зон та опитують засуджених на предмет будь-яких скарг і заяв. Результати такого обходу відображаються у загальному акті про обшук.
216. Адміністрація колонії повинна вжити заходів для встановлення власників будь-яких заборонених предметів, виявлених в результаті обшуку, і торговців ними та відповідним чином покарати їх. Щодо вилучених предметів мають бути здійснені офіційні перевірки (пункт 50.3).
F. Положення про підрозділ спеціального призначення , затверджене Наказом № 167 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10 жовтня 2005 року (чинне до 14 січня 2008 року)
217. Цим Положенням було замінене попереднє Положення, затверджене Наказом № 163 від 8 вересня 2003 року «Про утворення підрозділів особливого призначення кримінально-виконавчої системи, затвердження штатів та Положення про ці підрозділи» (без загального доступу).
218. Пункт 1.1 Положення від 2005 року давав визначення підрозділу спеціального призначення:
«Підрозділ спеціального призначення … є воєнізованим формуванням, який створюється при територіальному органі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань.»
219. Розділ 2 визначав такі завдання підрозділу спеціального призначення:
«2.1. Запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах кримінально-виконавчої системи.
2.2. Запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.».
220. Розділ 3 наводив перелік, серед іншого, таких функцій підрозділу спеціального призначення:
«3.4. Забезпечення підтримання правопорядку при введенні режиму особливих умов в установах виконання покарань … у випадках … проявів групової непокори засуджених …, або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на об’єкти кримінально-виконавчої системи, припинення групових протиправних дій засуджених …, та ліквідації їх наслідків.
3.5. Проведення оглядів і обшуків засуджених …, їх речей, … транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ кримінально-виконавчої системи, …, а також вилучати заборонені речі і документи.
Особистий обшук проводиться особами однієї статі із особою, яка піддається обшуку.».
221. Відповідна частина положень, якими регулювалась організація діяльності підрозділу спеціального призначення (Розділ 4), передбачала таке:
«4.4. Особовий склад підрозділу виконує службові обов’язки в повсякденній формі одягу або в спеціальному обмундируванні із знаками розрізнення та символікою. …
4.6. Особовий склад підрозділу під час виконання покладених на нього завдань має право в порядку і випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України «Про міліцію» та іншими законами України, застосовувати заходи фізичного впливу, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або в складі підрозділу. …
4.8. Дії особового складу підрозділу під час проведення спеціальних заходів повинні ґрунтуватися на неухильному виконанні законів України, додержання норм професійної етики, гуманного ставлення до громадян, засуджених і осіб, узятих під варту.».
222. 26 грудня 2007 року Міністерство юстиції України скасувало Наказ від 2005 року, дія якого припинялась з 14 січня 2008 року, посилаючись на висновок Міністерства юстиції України № 15/88, який у свою чергу посилався на висновок Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України від 21 листопада 2007 року (відсутній в матеріалах справи, надісланих до Суду), згідно з яким це Положення не відповідало Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Суду.
G. Витяги з Щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини («омбудсмена») про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні у 2006 та 2007 роках (представленої в Парламенті 24 червня 2009 року)
223. У відповідних витягах наводяться такі відомості (виділені частини як в оригіналі):
«Уповноваженим була здійснена контрольна перевірка стану справ у Ізяславській виправній колонії (№ 31), де в січні 2007 р. сталася надзвичайна подія у вигляді масової відмови від прийняття їжі засудженими. У такий спосіб вони протестували проти приниження їхньої людської гідності та образ з боку керівництва установи. Провадженням Уповноваженого з виїздом на місце були виявлені численні порушення прав засуджених. Зокрема, своє право на працю мав можливість реалізувати тільки кожен шостий засуджений, переважна більшість засуджених не мали жодної копійки на особових рахунках, через перенаповнення приміщень гуртожитків не створено нормальних умов проживання. Заохочення можна було отримати тільки за наявності як мінімум трьох отоварювань у крамниці на гроші, зароблені в установі. Водночас засуджений міг бути суворо покараним у разі незняття ним, незалежно від погодних умов та пори року, головного убору під час зустрічі з персоналом. Усе це надзвичайно вразило перевіряючих. Порушені питання перебувають на контролі Уповноваженого.
Водночас Уповноважений, порівнюючи з попереднім відвідуванням колонії, констатує, що завдяки вжитим заходам поліпшилися комунально-побутові умови, зокрема відремонтована лазня, додатково встановлено три міжміських таксофони, розширився асортимент товарів першої потреби і продуктів харчування у крамниці, приведені в належний санітарний стан жилі приміщення гуртожитків засуджених тощо. …
Цілеспрямовано здійснюючи постійний моніторинг дотримання прав засуджених і взятих під варту осіб, Уповноважений дійшла висновку і вимагає кардинального перегляду практики використання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах підрозділів спеціального призначення.
Основне призначення цих підрозділів - здійснення заходів щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах кримінально-виконавчої служби, запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ та проведення з цією метою на їх базі спеціальних навчань. Проте виникає проблема неухильного дотримання прав людини, адже йдеться про адекватне застосування при цьому як спеціальних засобів і зброї, так і заходів фізичного впливу.
Як свідчать непоодинокі звернення засуджених та їхніх близьких на адресу Уповноваженого, а також відкриті з цього приводу провадження, далеко не завжди під час їх проведення дотримуються права людини, відсутня будь-яка офіційна інформація про завдання та реальну практичну діяльність цих підрозділів. Тому під час представлення Щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні у липні 2005 р. Уповноважений наголосила, що практика використання підрозділів спецпризначення є фактично системним застосуванням тортур.
Наразі ситуація дещо змінилася, проте не докорінно, як це визначено відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. Так, попри неодноразові зауваження Уповноваженого щодо недопущення жорстокого поводження з ув’язненими, подібні негативні явища мали місце в Ізяславській виправній колонії (№ 31) … та деяких інших. Відповідальність за це несе керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань... .
Форми діяльності антитерористичних підрозділів в установах виконання покарань викликали занепокоєння також у Комітеті ООН проти катувань… . Зокрема, це стосується використання цими підрозділами масок, що розцінюється як залякування і погане ставлення до засуджених.
Треба відмітити, що положення про ці підрозділи наприкінці 2007 р. знято Міністерством юстиції України з державної реєстрації як таке, що не відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.».
H. Письмовий меморандум Української Гельсінської спілки з прав людини (неурядова організація) до наради ОБСЄ з розгляду виконання зобов’язань у сфері людського виміру щодо свободи від катувань та жорстокого поводження (HDIM.NGO/327/07, вересень 2007 року)
224. У відповідному витягу наводяться такі відомості:
«14 січня 2007 року всі засуджені Ізяславської колонії № 31 (більше 1200 чоловіків, вперше позбавлених волі, переважно молоді хлопці від 18 до 22 років) оголосили голодування на знак протесту проти побиття і принизливого поводження з боку персоналу, свавільного накладення дисциплінарних стягнень (кожен засуджений, що написав письмові свідчення, наводив яскраві приклади), порушення умов праці (тільки невеликій частині працюючих, не більше 10 %, нараховували зарплатню, решта не отримували нічого), поганих побутових умов і медичного обслуговування (один телефон на всіх, і право на дзвінок ще треба заслужити, прострочені продукти і ліки - були навіть консерви в скляних банках 1979 року випуску), і повної неможливості надіслати скаргу на дії адміністрації. Однією з вимог ув’язнених було відсторонення від посади керівництва колонії.
У той же день в колонію приїхала комісія Державного департаменту з питань виконання покарань на чолі з першим заступником голови Департаменту… . Генерал вислухав претензії засуджених і пообіцяв виправити ситуацію. Вже ввечері засуджені вийшли на вечерю.
Департамент події в колонії № 31 пояснює інакше. Молодий керівник установи … не зміг владнати проблеми колонії, а «неформальне керівництво колонії» знахабніло і бажало само вирішувати, хто буде керувати установою і які тут мають бути правила поведінки. Тому вони і організували цю акцію. Ніяке це не голодування, оскільки жоден засуджений не написав особисту заяву про відмову приймати їжу. Засуджені отримали дуже добрі посилки з дому під Новий рік, і могли собі дозволити такий тиск на адміністрацію. Така поведінка засуджених загрозлива для порядку в колонії, і організаторів цієї акції треба покарати.
Покарання не забарилося.
22 січня 2007 року в колонію був уведений антитерорістичний спеціальний підрозділ у масках і в бойовому спорядженні. Вони жорстоко побили більше 40 в’язнів і вивезли їх, напіводягнених, багато хто навіть без капців (усі їхні речі лишилися в колонії), побитих, скривавлених - поламані носи, ребра, кістки, вибиті зуби - до Рівненського та Хмельницького СІЗО, де їх ще жорстокіше били оперативники-режимники СІЗО. Там у в’язнів катуваннями вибили підписи під паперами, що вони не мають претензій до адміністрації колонії № 31, СІЗО, конвою, і заяву заднім числом - з датою 21 січня - з проханням перевести в іншу колонію для подальшого відбуття покарання. Засуджені свідчать, що вони ще довго мочилися кров’ю і більше місяця не могли рухати кистями рук внаслідок застосування наручників.
Як не намагалися працівники Департаменту втаємничити інформацію, публічно стверджуючи, що не було ані голодовки, ані спецназу, ані побиття, - ЗМІ повідомляли про ці події і 14, і 22 січня, і пізніше. Батьки засуджених звернулися до правозахисних організацій, до журналістів 5-го каналу, «Студії 1+1» та інших ЗМІ. Правозахисники і батьки написали заяви в різні інстанції з вимогою порушити кримінальну справу у зв’язку з незаконними діями Департаменту.
Департамент з питань виконання покарань так і не визнав, що засуджених били і що пропали їхні речі. Секретаріат парламентського Уповноваженого з прав людини переслав скарги батьків і засуджених до органів прокуратури і до того ж Департаменту (!), хоча працівники Секретаріату особисто були у колонії № 31. Усі органи прокуратури різного рівня відмовили в порушенні кримінальної справи і стверджували, що дії працівників Департаменту були правомірними. Щодо втрати речей прокуратура Хмельницької області стверджувала, що речі перевезені разом з засудженими, кошти на їхніх особових рахунках були передані і використані на потреби Ізяславської ВК № 31 за письмовими заявами самих засуджених. Генеральна прокуратура на відміну від Департаменту визнала, що 22 січня до засуджених застосовувалися заходи фізичного впливу - внаслідок опору засуджених обшуку. А оскільки жоден із засуджених не скаржився на незаконні дії, то порушувати справу не було підстав.
Події 22 січня стали предметом уваги Комітету ООН проти катувань, який 8-9 травня на своїй 38-й сесії розглядав 5-ту періодичну доповідь уряду України. На питання експертів Комітету, що трапилось в Ізяславі, урядова делегація відповіла, що підрозділ спеціального призначення був уведений для придушення бунту. Тим не менше, в своїх «Висновках і рекомендаціях» 18 травня Комітет прямо вказав, що «держава-учасник повинна забезпечити, щоб антитерористичний підрозділ не використовувався усередині в’язниць і тим самим запобігти поганому поводженню з ув’язненими і їхньому залякуванню».
Голова Департаменту … часто повторює, що Департамент - це правоохоронний орган, який знаходиться на передньому краю боротьби із злочинністю. Але в усьому світі система виконання покарань є цивільною службою. І в Україні ця система потребує докорінного реформування. Необхідно справді створити такі умови утримання, які б забезпечили повагу до гідності засуджених, мінімізувати негативні наслідки ув’язнення та ліквідувати величезну різницю між життям в установі виконання покарань і на волі, підтримувати та посилювати ті зв’язки з рідними та зовнішнім світом, що якнайкраще слугують інтересам в’язнів та їх родин.
На нашу думку, був скоєний жахливий злочин. Але він поки що залишився непокараним, оскільки фактично відсутня система розслідування скарг на катування. Адже прокуратура, з одного боку, погоджується порушити кримінальну справу тільки за наявності заяв жертв катувань, а з другого - не докладає жодних зусиль для забезпечення їхньої безпеки. А вони знаходяться під повним контролем своїх катів, які просто не залишають можливості для скарг. Отже, необхідні інші механізми запобігання катуванням та розслідування цих злочинів.».
III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ
225. Відповідні положення Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, підписаної 10 грудня 1984 року, передбачають таке: