«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання....»
A. Прийнятність
44. Уряд не надав коментарів стосовно прийнятності вищезазначеної скарги.
45. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Більш того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона оголошується прийнятною.
B. Суть
46. Заявники стверджували, що їхній син не міг вчинити самогубство та що такий висновок міг бути тільки результатом однобічного та поверхового розслідування. Стосовно недостатності заходів перевірок вони висували аргументи, схожі з тими, які наводилися ними протягом провадження в національних органах.
47. Уряд не погодився. Уряд стверджував, що перевірка обставин смерті С.К. було незалежною та ефективною і що вона в результаті призвела до встановлення обґрунтованого пояснення обставин його самогубства. Уряд також зазначив, що усі необхідні заходи перевірки були проведені протягом декількох днів після події, що дозволило слідчим органам оперативно дійти правильних висновків. Що стосується наступних повернень справи на додаткову перевірку, вони свідчили про особливу увагу державних органів до скарг заявників та їхнє прагнення ретельно дослідити альтернативні версії події, а не про недостатність початкових заходів. Хоча наступні перевірки призвели до поглибленого вивчення відповідних деталей справи, вони не були потрібні для того, щоб дійти основного висновку щодо причин смерті С.К.
48. Аналізуючи факти цієї справи у світлі загальних принципів, що стосуються обов'язку держави забезпечити ефективне розслідування смертей, що мали місце за підозрілих обставин (див., наприклад, рішення у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), № 34056/02, пп. 175-177, ECHR 2005, та рішення від 4 квітня 2006 року у справі «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), № 32478/02, пп. 63-65), Суд з самого початку зазначає, що державні органи провели низку заходів для встановлення відповідних обставин цієї справи. Зокрема, вони оперативно оглянули місце події, забезпечили проведення розтину та судово-медичної експертизи трупа, опитали значну кількість свідків, включаючи родичів С.К., його сусідів та інших знайомих, та, зрештою, представили небезпідставну версію подій, яку суд визнав обґрунтованою. Не маючи відомостей про подальше оскарження, Суд виходитиме з припущення, що це рішення стало остаточним.
49. При вивченні того, в якій мірі перевірка обставин смерті С.К. відповідала статті 2 Конвенції, Суд з огляду на його субсидіарну роль не розглядатиме питання щодо того, чи були висновки, яких дійшли національні органи, правильними. Завдання Суду також не полягає у тому, щоб визначити, які ще заходи можливі або вимагаються. Проте Суд розгляне питання стосовно того, чи була достатньою якість процесу прийняття рішень, що призвів до вищезазначеного результату, для того, щоб дійти висновку, що національні органи вжили усіх заходів, які б обґрунтовано можна було очікувати від них, щоб провести оперативне та ретельне розслідування, що вимагається за статтею 2 Конвенції.
50. Щодо цього Суд зазначає, що, по-перше, останнє рішення ухвалено у справі 6 квітня 2007 року, тобто через сім років після смерті С.К. (29 березня 2000 року). Суд вважає, що суттєва затримка при встановленні причин смерті, якщо вона не виправдана об'єктивними обставинами, може сама по собі підірвати довіру суспільства у забезпечення верховенства права та, таким чином, порушити питання за Конвенцією (див., наприклад, рішення від 3 березня 2011 року у справі «Меркулова проти України» (Merkulova v. Ukraine), № 21454/04, пп. 50-51 та 61). Це ще більшою мірою є справедливим у разі, коли розслідування, як у цій справі, характеризується неодноразовими поверненнями справи на додаткове розслідування (див., mutatis mutandis, рішення від 6 грудня 2007 року у справі «Козинець проти України» (Kozinets v. Ukraine), № 75520/01, п. 61).
51. Суд також зазначає, що, як виявляється, мали місце численні адміністративні недоліки, які підривають проявлення того, що державні органи при перевірці обставин смерті С.К. діяли сумлінно. Зокрема, Суд посилається на неодноразові скарги заявників про відсутність доступу до матеріалів справи (див. вищезазначені пункти 15, 23 та 30), задокументовані випадки неналежного впорядкування матеріалів справи (див. вищезазначений пункт 17) та суперечливі відомості щодо того, чи зникла або чи була знищена слідчими органами мотузка - ключовий доказ, який було вилучено міліцією під час огляду місця події (див. вищезазначені пункти 20 та 32).
52. Суд також зауважує, що ефективність збирання доказів була серйозно підірвана на початкових стадіях перевірки. Видається, що національні органи швидко дійшли висновку, що С.К. власноруч позбавив себе життя, та на цій підставі відмовили у порушенні кримінальної справи. У той самий час з матеріалів справи не вбачається, що перший огляд місця події та судова експертиза були проведені так, щоб забезпечити зібрання усієї відповідної інформації та виключити будь-які інші пояснення смерті С.К., таких як вбивство або доведення до самогубства. Як зазначалося у різних постановах про повернення справи на додаткову перевірку, працівники міліції, які приїхали на місце події, не дослідили важливі речові докази, включаючи замок на дверях у ванну кімнату, стамеску та сокирку, що були використані для того, щоб зламати двері, та трубу, до якої було прив'язано мотузку. Сама мотузка була досліджена поверхово та її походження не перевірено. Те ж саме стосується розтину тіла С.К. Хоча розтин і було проведено оперативно, межі його дослідження здебільшого зводилися до перевірки вірогідності смерті С.К. від повішення.
53. Також, виходячи з матеріалів справи, деякі важливі свідки не були опитані зовсім (наприклад, батьки Н.К., на яких заявники прямо вказували як на осіб, залучених до організації стверджуваного вбивства їхнього сина) або були опитані лише на пізніших етапах провадження (див. вищезазначені пункти 15 та 31). Особливо варте уваги те, що дружина С.К. та його донька вперше були опитані приблизно через десять днів та три місяці відповідно після події (див. вищезазначений пункт 32). Ані матеріали справи, ані зауваження Уряду не надають жодного пояснення такої затримки в опитуванні прямих свідків, які, як стверджувалося, були єдиними особами, які були присутніми у відповідному місці під час скоєння самогубства.
54. На думку Суду, різноманітні затримки значно зменшили шанси отримати вичерпну доказову базу для усунення інших версій смерті С.К., таких як вбивство та доведення до самогубства, оскільки плин часу призвів до втрати необхідної інформації або її недоступності іншим чином. Отже, Суд погоджується з висновками національних судів (див. вищезазначений пункт 34) про те, що початкові заходи перевірки були однобічними.
55. Суд також зазначає, що різні докази, зібрані в ході перевірки, містили суперечливу інформацію. Зокрема, згідно з поясненнями М.С., відібраними 29 березня 2000 року (див. вищезазначений пункт 9), Н.К. сказала йому, що С.К. прийшов додому близько 1-ї год. ночі, зачинився у ванній кімнаті та, коли вона почула його плач, вона вирішила побігти до М.С.. за допомогою. Проте, у поясненнях Н.К. немає жодної згадки про плач. Вона пояснила, що перед тим як піти у ванну кімнату С.К. був вдома вже кілька годин та вона вирішила піти за допомогою, щоб виламати двері, оскільки він не відповідав. Крім того, М.С. зазначив, що потрапивши у ванну кімнату, він знайшов С.К., який висів у повітрі, а його ступні знаходилися приблизно у двадцяти сантиметрах над підлогою (див. вищезазначений пункт 27). У той самий час згідно з остаточними висновками державних органів (див. вищезазначений пункт 38) С.К. спирався на край ванни або торкався підлоги, що забезпечило витримання трубою ваги його тіла. Уряд не повідомив, які заходи, якщо вони взагалі були, вживалися слідчими органами, щоб усунути ці та інші суперечності у доказовій базі. В результаті різноманітних недоліків у зібранні та дослідженні доказів видається, що остаточне пояснення смерті С.К. як самогубства, надане слідчими органами, здебільшого ґрунтується на припущеннях, а не на неспростовній доказовій базі.
56. В підсумку, незважаючи на те, що перевірка у цій справі закінчилась остаточним висновком щодо того, яким чином настала смерть С.К., з огляду на різноманітні недоліки організації справи, затримки, спричинені неоперативністю слідчих органів у зібранні вичерпної та послідовної доказової бази, та відсутність об'єктивного виправдання невжиттю заходів для усунення суперечливостей у доказах, Суд не переконаний у тому, що слідчі органи вжили усіх заходів, які б обґрунтовано можна було очікувати від них, щоб забезпечити відповідність розслідування вимогам статті 2.
57. Відповідно мало місце порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
58. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
59. Заявники вимагали 200000 євро відшкодування моральної шкоди.
60. Уряд зазначив, що ця вимога була цілком необґрунтованою.
61. Суд вважає, що заявники зазнали біль та відчай внаслідок подій, що призвели до встановлення порушення у цій справі. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує заявникам спільно 16000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
62. Заявники стверджували, що вони зазнали різноманітних витрат як протягом національного провадження, так і протягом конвенційного провадження. Проте вони не надали будь-яких розрахунків або відповідних документів та просили Суд вирішити це питання на засадах справедливості.
63. Уряд зазначив, що заявники не обґрунтували свою вимогу.
64. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на відсутність будь-яких розрахунків та документів в його розпорядженні та на вищезазначені критерії Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
65. Суд вважає за доцільне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якого має бути додано три відсоткових пункти.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що у цій справі мало місце порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті.
3. Постановляє , що:
a) держава-відповідач повинна протягом трьох місяців з дати, коли рішення набуде статусу остаточного згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції, сплатити заявникам 16000 (шістнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми, що мають бути конвертовані в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 вересня 2011 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Дін ШПІЛЬМАНН