«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
A. Доводи сторін
24. Уряд зазначив, що ця справа підпадає під дію процесуального аспекту статті 3 Конвенції, і стверджував, що розслідування кримінальних справ щодо дорожньо-транспортної пригоди було ефективним. Крім того, Уряд стверджував, що з боку національних органів влади не було жодних серйозних затримок і саме заявниця вплинула на загальну тривалість провадження, неодноразово вимагаючи повторного розгляду висновків слідчого.
25. Заявниця стверджувала, що дорожньо-транспортна пригода піддала її життя реальній небезпеці і вона зазнала серйозних тілесних ушкоджень, які вимагали тривалого лікування. Заявниця також стверджувала про необґрунтовану тривалість і неефективність розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди.
B. Прийнятність
26. Насамперед Суд має визначити, чи застосовуються статті 2 та 3 Конвенції до фактів цієї справи.
27. Суд зазначає, що заявниця отримала численні тілесні ушкодження у результаті дорожньо-транспортної пригоди. Однак відсутні вказівки, що водій автомобіля мав намір заподіяти шкоду, принизити або зганьбити заявницю. Суд повторює, що тілесні ушкодження, а також фізичні і психічні страждання, зазнані особою у зв’язку з нещасним випадком, який є результатом простої випадковості або необережної поведінки, не можуть розглядатися як наслідок «поводження», якому ця особа була «піддана» у значенні статті 3 Конвенції (див. рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» [ВП] (<...> [GC], заява № 41720/13, пункт 123, від 25 червня 2019 року). З цього випливає, що стаття 3 Конвенції не є застосовною за цих обставин.
28. Отже, ця частина заяви не відповідає положенням Конвенції за критерієм ratione materiae у розумінні підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (<...>), пункт 124).
29. Щодо статті 2 Конвенції Суд зазначає, що справа стосується пішохода, який постраждав на вулиці. Заявницю збив автомобіль і вона отримала численні тілесні ушкодження, у тому числі перелом лівої стегнової кістки та подвійний перелом нижньої частини лівої ноги, що вимагало проведення декількох операцій та тривалого лікування; їй офіційно встановили другу групу інвалідності на значний період часу (див. пункти 4-6).
30. З огляду на обставини дорожньо-транспортної пригоди, в якій заявниця була пішоходом, молода вагітна жінка, яка отримала численні серйозні тілесні ушкодження під час переходу вулиці, Суд вважає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ризик для життя заявниці був щонайменше реальним і неминучим (див. згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (<...>), пункти 144 і 145). У контексті зазначеного Суд доходить висновку про застосовність статті 2 Конвенції.
31. Суд зазначає, що ця скарга є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
C. Суть
32. Дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до подання цієї заяви, сталася 17 березня 2006 року (див. пункт 4). Суд також бере до уваги воєнні події квітня 2014 року у Донецькій та Луганській областях (див. пункт 19) та їхні наслідки (див. пункт 20). Проте для цілей розгляду цієї справи немає необхідності визначати, чи може держава-відповідач нести відповідальність за процесуальні недоліки, які могли виникнути після цієї дати. Насправді, порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції може бути встановлене щодо періоду, який передував початку воєнних дій, з таких причин (див. аналогічний підхід в рішенні у справі «Бургас проти України» [Комітет] (Burgas v. Ukraine) [Committee], заява № 8976/07, пункт 39, від 18 грудня 2018 року).
33. Загальні принципи щодо процесуальних обов’язків держави за статтею 2 Конвенції у випадку завдання тілесних ушкоджень, які загрожують життю, наведені в згаданому рішенні у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (<...>), пункти 162-171).
34. Суд зазначає, що Уряд не стверджував про наявність у заявниці можливості ефективно брати участь у вирішенні питання, яке виникло у результаті автомобільної аварії, поза межами кримінального провадження (див., для порівняння, рішення у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункти 40 та 42, від 19 квітня 2012 року). До того ж, з огляду на те, що положення національного кримінально-процесуального законодавства передбачали можливість спільного розгляду кримінальної та цивільно-правової відповідальності за вчинення однакових протиправних дій, заявниця чинила обґрунтовано, домагаючись вирішення питання у межах кримінального провадження. Тому Суд розгляне питання, чи відповідало кримінальне провадження критеріям ефективності, які вимагаються статтею 2 Конвенції (див. рішення у справах «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункти 47-49, від 03 листопада 2011 року, «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 38, від 17 жовтня 2013 року, та «Прилуцький проти України» (Prilutskiy v. Ukraine), заява № 40429/08, пункт 42, від 26 лютого 2015 року).
35. Суд зазначає, що у цій справі вжиття органами державної влади процесуальних дій у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою проводилося у вигляді дослідчих перевірок, які тривали більше чотирьох з половиною років. Проте Суд уже встановив, що дослідчі перевірки не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями). Слід зазначити, що протягом цього тривалого періоду часу органи державної влади, які контролювали якість проведення дослідчих перевірок, неодноразово критикували слідчих і давали вказівки провести подальші перевірки (див. пункт 8). Повторюване винесення таких постанов може свідчити про наявність серйозних недоліків у кримінальному провадженні (див. згадане рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), пункт 40).
36. Зрештою після порушення у січні 2011 року повноцінного розслідування (див. пункт 9) слідчі неодноразово закривали справу з необґрунтованих підстав. Згодом ці постанови були скасовані вищестоящими прокурорами, які вважали розслідування неповним і недостатнім (див. пункти 12 та 17). У зв’язку з цим національні органи влади порушили дисциплінарні провадження щодо слідчих, відповідальних за неналежне проведення розслідування дорожньо-транспортної пригоди (див. пункти 13 та 17). Проте до квітня 2014 року тривалість дослідчих перевірок і розслідування, проведених на національному рівні, перевищила вісім років, що вбачається невиправданим з огляду на зазначені міркування.
37. Розглянувши наявні матеріали, Суд доходить висновку про відсутність ретельного і комплексного підходу до здійснення провадження на національному рівні та необґрунтовану тривалість такого провадження.
38. Отже, Суд вважає, що на момент початку збройного конфлікту у квітні 2014 року у кримінальному провадженні на національному рівні вже були помилки та воно було неефективним з огляду на спосіб його проведення.
39. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
40. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
41. Заявниця стверджувала, що зазнала моральної шкоди у зв’язку зі стверджуваним порушенням Конвенції. Визначення розміру відшкодування вона залишила на розсуд Суду.
42. Уряд стверджував про відсутність підстав для присудження відшкодування шкоди.
43. Суд присуджує заявниці 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
44. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує неприйнятною скаргу стосовно процесуального порушення статті 3 Конвенції, а решту скарг у заяві - прийнятними.
2. Постановляє , що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.
3. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 жовтня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
В.о. заступника Секретаря
Енн-Марі ДУГЕ
Голова
Мартіньш МІТС