"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
А. Щодо прийнятності
19. Суд зазначає, що скарга заявниці на тривалість провадження не є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Більше того, він зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути оголошена прийнятною.
Б. Щодо суті
20. Уряд зауважив, що період, який слід брати до уваги, розпочався 11 вересня 1997 року, коли набрало чинності визнання Україною права на індивідуальне звернення, а отже, він тривав п'ять років та вісім місяців до 20 травня 2003 року, коли у справі заявниці було прийнято остаточне рішення.
21. Суд погоджується з Урядом відносно дат початку та закінчення провадження і зазначає, що протягом цього періоду суть скарг заявниці розглядалась у двох судових інстанціях, а питання прийнятності її апеляційної скарги - трьома. Більше того, Суд вважає, що при оцінці розумності періоду, що минув після 11 вересня 1997 року, слід взяти стан провадження на той час.
22. Суд також звертає увагу на те, що період, протягом якого провадження тривало в національних судах, складав біля трьох років та трьох місяців, за винятком восьми днів між 11 та 19 вересня 1997 року та двадцяти дев'яти місяців між 12 травня 1998 року та 27 жовтня 2000 року, коли були чинними остаточні рішення у справі. У цьому контексті Суд зазначає, що ці остаточні рішення, що були винесені на користь заявниці, залишались невиконаними, проте сторони не надали жодної інформації про те, чи було відкрито виконавче провадження.
23. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів державної влади та важливості предмета спору для заявника (див., з-поміж інших справ, справу Frydlender v. France [GC], заява N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).
24. Уряд наголосив, що судові органи призначали слухання з розумними проміжками часу, в той час як сторони несли відповідальність за неявку та за затримки у провадженні, спричинені поданням апеляційних скарг та клопотаннями про перегляд у порядку нагляду.
25. Заявниця оскаржила ці доводи, зазначивши, що органи державної влади двічі направляли справу на новий розгляд з власних міркувань після того, як рішення набуло статусу остаточного, і що міський суд не надав районному суду достатньої кількості вказівок, що призвело до наступних переглядів справи. Вона також зазначила, що справа була для неї важливою, оскільки вона стосувалась винагороди за її працю.
26. Суд нагадує, що заявниця надавала послуги кастелянші-машиністки протягом міжнародних морських подорожей. Він також вважає, що виплата іноземної валюти замість добових становила важливе доповнення до її заробітної плати як джерела її засобів існування. Отже, предмет спору заявниці вимагав швидкого розгляду її вимог (справа Ruotolo v, Italy, рішення від 27 лютого 1992 року, Series A no. 230-D, р. 39, пункт 17, та справа Golovko v. Ukraine ( 974_188 ), заява N 39161/02, пункти 54-55, рішення від 1 лютого 2007 року).
27. Більше того, Суд вважає, що справа, яка розглядається, не була особливо складною. Заявниця вимагала певну грошову суму, і судові органи розглядали її вимоги, що ґрунтувались на документах та свідченнях, наданих сторонами та одним свідком під час кількох слухань, що були призначені у справі. Більше того, апеляційний суд відзначив, що справа була простою, обґрунтовуючи свою відмову розглядати справу як суд першої інстанції (див. пункт 10).
28. Суд вважає, що певні затримки можуть бути віднесені на рахунок заявниці. А саме: вона не була на одному слуханні та не виправила процесуальні недоліки своєї апеляційної скарги на рішення від 8 серпня 2001 року. Однак Суд не поділяє думки Уряду про те, що заявниця затягувала провадження тим, що подавала кілька апеляційних скарг. Оскільки заявниця подавала їх вчасно, то її не можна звинуватити в тому, що вона використовувала засоби, доступні їй згідно з національним законодавством для захисту своїх інтересів (див., наприклад, справу "Сілін проти України" ( 974_103 ), заява N 23926/02, пункт 29, рішення від 13 липня 2006 року). Навівши викладені вище міркування, Суд доходить висновку, що заявниця не спричинила значного впливу на тривалість провадження.
29. Органи державної влади, з іншого боку, несуть відповідальність за кілька затримок, зокрема за три направлення справи на новий розгляд, скасування остаточних рішень та кількох тривалих періодів бездіяльності.
30. Зокрема, міський суд відмовився виносити рішення по суті справи та неодноразово направляв справу на новий розгляд з огляду на неспроможність суду першої інстанції встановити договірні зобов'язання сторін. Хоча Суду не належить функція оцінки якості прецедентної практики національних судів, він зауважує, що, оскільки направлення справи на новий розгляд зазвичай призначається через помилки, допущені судами нижчої інстанції, то повторні такі призначення в межах одного провадження вказують на недоліки у роботі судової системи (справа Wierciszewska v. Poland, заява N 41431/98, пункт 46, рішення від 25 листопада 2003 року). Стосовно цього Суд зазначає, що лише протягом четвертого розгляду справи по суті, яке відбулося через чотири з половиною роки після того, як заявниця подала свої позовні вимоги та представила докази існування заборгованості, районний суд заслухав обох співвідповідачів і визнав докази існування заборгованості недостатніми.
31. Більше того, судова активність не продовжувалася протягом усього провадження. Два з трьох направлень справи на новий розгляд були призначені через процедуру перегляду у порядку нагляду, ініційованою не однією з сторін, а міським судом після того, як пройшов певний період часу з моменту прийняття остаточного рішення у справі. Суд нагадує, що у ряді справ він дійшов висновку, що процедура перегляду у порядку нагляду як така становила порушення гарантій, закріплених пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див., наприклад, справу "Трегубенко проти України" ( 980_355 ), заява N 61333/00, пункт 38, рішення від 2 листопада 2004 року). Однак стосовно провадження, що розглядається, заявниця не подавала окремих скарг, а отже, це питання береться до уваги тільки як фактор, який у цьому контексті сприяв тривалості провадження (див., наприклад, справу "Волосюк проти України" ( 974_095 ), заява N 60712/00, пункти 34-35, рішення від 29 червня 2006 року).
32. Далі Суд зазначає, що значні періоди бездіяльності у провадженні між скасуванням рішення від 27 жовтня 2000 року та призначенням першого слухання на 12 квітня 2001 року (п'ять з половиною місяців) та між поданням заявницею її касаційної скарги 18 березня 2002 року та її розгляду Верховним Судом 20 травня 2003 року (чотирнадцять місяців).
33. Загалом, з огляду на обставини цієї справи в цілому, Суд доходить висновку, що при розгляді справи заявниці існувала необґрунтована затримка. Отже, було порушено пункт 1 статті 6.
34. За цих обставин Суд не вважає необхідним розглядати за статтею 13 ту ж саму скаргу, що й за пунктом 1 статті 6.
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
35. Заявниця посилалась також на пункт 1 статті 6, статті 13 та 14 Конвенції ( 995_004 ), скаржачись на те, що провадження було загалом несправедливим, результатом чого стало неправомірне відхилення її позовних вимог стосовно виплати іноземної валюти взамін добових.
36. Суд нагадує, що заявниця не виконала процесуальні вимоги, встановлені чинним законодавством для подання її апеляційної скарги на рішення від 8 серпня 2001 року, і не вичерпала, таким чином, доступні національні засоби юридичного захисту відносно вищезгаданих вимог. Отже, ця частина заяви повинна бути відхилена відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 через невичерпання національних засобів юридичного захисту.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
А. Шкода
37. Заявниця вимагала 1422 долари США (1222 євро) матеріальної шкоди та 5000 доларів США (4297 євро) моральної шкоди.
38. Уряд оскаржив ці вимоги.
39. Суд не вбачає причинного зв'язку між визнаним порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою і тому відхиляє цю вимогу. З іншого боку, Суд вважає, що заявниця напевно зазнала певної моральної шкоди. Постановляючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує їй 400 євро за цим пунктом.
Б. Судові витрати
40. Заявниця вимагала також 1000 грн (860 євро) за цим пунктом. Вона надала квитанції за юридичні послуги та послуги друку на загальну суму 507 грн (80 євро).
41. Уряд зазначив, що заявниця не змогла обґрунтувати суму, яку вимагала.
42. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування своїх судових витрат, лише якщо буде доведено, що вони були дійсно та необхідно понесеними та були обґрунтованими стосовно їх кількості. У цій справі, з огляду на надану йому інформацію та викладені вище критерії, Суд присуджує заявниці 80 євро.
В. Пеня
43. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту заяви неприйнятною;
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати ту ж саму скаргу за статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявниці 480 євро (чотириста вісімдесят євро) моральної шкоди та судових витрат, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий; відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 6 липня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)