"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції ( 995_004 ), порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
A. Щодо зауважень Уряду
Уряд стверджує, що заявник не вичерпав всіх національних засобів правового захисту з огляду на оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби стосовно виконання судового рішення, винесеного на його користь. Уряд, відповідно до ст. 34 Конвенції ( 995_004 ), також оскаржував статус жертви заявника, оскільки судове рішення на його користь було виконано повною мірою.
Заявник не погоджується з таким твердженням Уряду.
Суд зауважує, що подібні доводи Уряду вже відхилялися в багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, "Войтенко проти України" ( 980_223 ), заява N 18966/02, параграфи 31 та 35, 29 червня 2004 року). З цього приводу Суд констатує, що заявник може вважати себе жертвою порушення параграф 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно невиконання судового рішення, на що він і скаржився, а також що його було позбавлено можливості використовувати національні засоби правового захисту, на які посилався Уряд. Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку з цього приводу. Отже, Суд постановляє, що необхідно відхилити попередні доводи Уряду.
B. Висновки
16. Суд встановлює, у світлі доводів сторін з цього приводу, що скарги за параграфом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) порушують серйозні питання фактів та права, що не можуть бути вирішені на цьому етапі вивчення заяви та вимагають ґрунтовного вивчення; з цього випливає, що ця скарга не може бути визнана явно необґрунтованою у значенні параграфа 3 статті 35 Конвенції. Жодної іншої причини неприйнятності встановлено не було. Через ці самі причини скарга заявника за статтею 13 Конвенції не може бути визнаною неприйнятною.
II. ЩОДО СУТІ
A. Щодо стверджуваного порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
17. Уряд наголошує, що державна виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для ви конання судового рішення на користь заявника та що затримка, яка виникла, була зумовлена значною кількістю виконавчих проваджень проти боржника. Уряд зазначає, що судове рішення було виконано впродовж розумного строку.
18. Заявник не погоджується із цим твердженням Уряду.
19. Суд передусім нагадує, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів для виплати боргу, що вже зазначалось у судовому рішенні (див. "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), заява N 59498/00, параграф 35, CEDH 2002-III). З того часу неспроможністю впродовж приблизно двох років та дев'яти місяців вжити заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення, українські державні органи порушили положення параграф 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
20. Отже, Суд доходить висновку, що у цій справі було порушено параграф 1 статті 6.
B. Щодо стверджуваного порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 )
21. Уряд зазначав, що національне законодавство передбачає ефективні засоби правового захисту, що дозволяло заявнику оскаржити невиконання судового рішення, винесеного на його користь. Уряд посилається на свої попередні доводи щодо невичерпання національних засобів правового захисту.
22. Заявник зауважував, що його позов на дії чи бездіяльність державної виконавчої служби не прискорив виконання судового рішення, винесеного на його користь.
23. Суд посилається на свої висновки (див. пункт 14 вище) стосовно заяв Уряду про невичерпання національних засобів правового захисту. Через ці самі причини Суд встановлює, що заявник не мав ефективних національних засобів правового захисту, гарантованих статтею 13 Конвенції ( 995_004 ), які дозволяють відшкодувати шкоду, що спричинена затримкою, яка виникла під час провадження.
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
24. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ),
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
25. Суд підкреслює, що відповідно до статті 60 Регламенту Суду ( 980_067 ) будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має бути подана з детальним переліком претензій у письмовому вигляді та супроводжуватися підтверджуючими документами, "без яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково".
26. Заявник вимагав 454,77 ЄВРО для відшкодування матеріальної шкоди. Він нагадував про наслідки інфляції відносно суми, яка йому була сплачена відповідно до судового рішення від 6 листопада 2002 року. Він також вимагав 15296 ЄВРО для відшкодування моральної шкоди, якої він зазнав.
27. Відповідно до позиції Уряду не існує причинно-наслідкового зв'язку між констатованим порушенням та заявленою вимогою заявника щодо матеріальної шкоди. Уряд також вважає претензії, висловлені щодо моральної шкоди, надмірними.
28. Що стосується матеріальної шкоди, що пов'язана з проміжком часу, впродовж якого судове рішення від 6 листопада 2001 року не виконувалось, Суд визнає, що заявник зазнав певної шкоди через це внаслідок інфляції.
29. Суд вважає, що сума, якої вимагає заявник для відшкодування моральної шкоди, є над мірною (див. рішення "Ernestine Zullo проти Італії", заява N 64897/01, параграф 26, від 10 листопада 2004 року).
30. Суд на засадах справедливості та відповідно до статті 41 присуджує заявнику суму в розмірі 1320 ЄВРО за всю зазнану шкоду.
В. Судові витрати
31. Заявник вимагає також 1050 грн (150 ЄВРО) на відшкодування судових витрат, яких він зазнав під час національних судових розглядів та 1255,98 грн (180 ЄВРО) на відшкодування судових витрат, яких він зазнав під час розгляду у Суді.
32. Уряд заявляє, що ці витрати не можуть вважатися фактично підтвердженими (див. "Wettstein проти Швейцарії", заява N 33958/96, параграф 56, CEDH 2000-XII).
33. Відповідно до судової практики Суду заявник не може отримати відшкодування своїх витрат, окрім як у випадку, що вони справді були, в них існувала потреба та якщо вони є реальними з точки зору їх розміру. З цього приводу Суд зауважує, що заявник не надав підтверджень останніх ані під час національного судового розгляду, ані під час розгляду у Суді. Зважаючи на відомі Суду аспекти та вищезазначені критерії, Суд відхиляє вимогу про відшкодування витрат, зазнаних під час національного судового розгляду, та вважає обґрунтованим і присуджує заявнику відшкодування поштових витрат в сумі 30 ЄВРО, що пов'язані з судовим розглядом у Суді.
C. Пеня
34. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського Центрального Банку, до якої мають бути додані три відсотки.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною;
2. Стверджує, що відбулося порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Стверджує, що відбулося порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Стверджує,
a) що держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох місяців віддати, коли це рішення стане остаточним відповідно до параграф 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), 1320 ЄВРО (тисяча триста двадцять ЄВРО) за матеріальну й моральну шкоду, 30 ЄВРО (тридцять ЄВРО) за понесені витрати. Ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на дату сплати, враховуючи будь-який податок, що може бути утриманий з заявника;
b) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявнику суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського Центрального Банку, плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий три місячний строк, і до моменту повного розрахунку.
5. Відхиляє інші вимоги щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою та повідомлено письмово 6 вересня 2005 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Заступник секретаря С.Несміт
Голова Дж.-П.Коста