"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
16. Уряд не надав жодних заперечень щодо прийнятності скарг, наданих заявником.
17. Суд дійшов висновку, що скарга заявника щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно тривалості виконання судових рішень Новогродівського міського суду не є очевидно необґрунтованою, як це передбачається п. 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначив, що скарга не є неприйнятною до розгляду за будь-яких інших підстав. Таким чином, її слід вважати прийнятною. З тих самих причин скарга заявника щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) не може вважатися неприйнятною.
II. ЩОДО СУТІ ЗАЯВИ
18. Уряд зазначив, що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та належним здійсненням виконавчого провадження і що тривалість виконання була спричинена тяжким фінансовим станом боржника та кризою в енергетичній галузі України в цілому. Уряд заявив, що виконавчою службою було вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення суду і їй не може ставитися у вину тривалість такого виконання. Правомірність дій щодо виконання судового рішення в цій справі було підтверджено національними судами. Уряд заявив, що держава не може вважатися відповідальною за борги її підприємств і що держава щорічно виділяє значні кошти з державного бюджету на часткову виплату грошової допомоги для погашення частини боргу з одноразової допомоги та інших компенсаційних виплат робітникам видобувної галузі.
19. Заявник не погодився з цим.
20. Суд зауважив, що судове рішення, ухвалене на користь заявника, не виконувалось більше п'яти років і дев'яти місяців.
21. Суд нагадує, що вже було встановлено порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) і статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) в аналогічних справах (див. вищезгадані справи "Сокур проти України" ( 980_351 ), пп. 30-37, та "Шмалько проти України" ( 980_226 ), пп. 55-57).
22. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд приходить до висновку, що Уряд не надав жодних фактів або аргументів, які надали б можливість Суду дійти іншого висновку в цій справі.
23. Таким чином, у цій справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
24. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
25. Заявник просив сплатити 56235 ЄВРО як матеріальну і моральну шкоду.
26. Уряд зазначив, що заявник не обґрунтував заявлену суму компенсації.
27. Суд не встановив причинного зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною шкодою. У зв'язку з цим Суд відхилив цю вимогу.
28. Проте, оскільки судові рішення на користь заявника не були виконані у повному обсязі (див. п. 12), Суд вирішив, що якщо Уряд виплатить заявнику залишок призначеної йому судом компенсації, це буде вважатися остаточним врегулюванням скарги щодо матеріальної шкоди заявника.
29. Суд дійшов висновку, що заявнику було завдано моральної шкоди, і призначив виплату йому відповідної компенсації в розмірі 2300 ЄВРО.
Б. Судові витрати
30. Заявник не заявив жодних вимог з цього приводу у встановлений строк, і, таким чином, Суд не призначає компенсації в цьому зв'язку.
В. Пеня
31. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) і статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) прийнятною, а в іншій частині неприйнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику заборгованість за рішенням суду, яка досі йому належить, та 2300 (дві тисячі триста) ЄВРО як відшкодування моральної шкоди;
(б) зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, а також держава-відповідач має сплатити суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з заявника;
(в) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки;
5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено у письмовій формі 10 серпня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek)
Голова Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen)