«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. ...».
А. Доводи сторін
40. Уряд стверджував, що заявник не володів «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки після того, як його майнові права на спірну квартиру були підтверджені судами, він офіційно не зареєстрував своє право власності в порядку, передбаченому національним законодавством. Крім того, Уряд доводив, що ця справа стосувалася спору між приватними сторонами: заявником, двома будівельними підприємствами та К. У цьому випадку позитивне зобов’язання держави полягало у забезпеченні відповідного правового механізму, який би дозволив потерпілій стороні ефективно захистити свої права. Заявнику був доступний такий механізм: він брав участь у судовому провадженні, під час якого мав змогу надавати свої аргументи; крім того, суди, які розглядали справу, ухвалили справедливі та обґрунтовані рішення. Крім того, Уряд стверджував, що зазначена скарга була неприйнятною у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту, оскільки заявник не подав позов проти ВАТ «ЛДБК № 2» (з яким він уклав інвестиційний договір), з вимогою розірвати договір та надати відшкодування за невиконання підприємством своїх зобов’язань, зазначених у договорі.
41. Заявник стверджував, що право власності на квартиру виникло у нього на підставі інвестиційного договору та було підтверджене остаточною постановою, ухваленою національним судом. Тому він зробив усе, що міг, аби захистити своє право власності на майно. Однак у подальшому провадженні, ініційованому К., національні суди не врахували остаточну постанову, ухвалену на його користь (без наведення будь-яких причин чи законних підстав) і підтвердили наявність у К. майнових прав на ту саму квартиру.
В. Оцінка Суду
1. Прийнятність
42. Суд повторює, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві. Так само, як і матеріальні речі, деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядати як «права власності» і, таким чином, як «майно» для цілей цього положення (див. рішення у справі «Белане Надь проти Угорщини» [ВП] (<...>) [GC], заява № 53080/13, пункт 73, від 13 грудня 2016 року). Поняття «майно» не обмежується «існуючим майном» і може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього принаймні «законних сподівань» стосовно отримання можливості ефективного користування правом власності. «Сподівання» є «законним», якщо воно ґрунтується або на положенні законодавства, або на нормативно-правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу. У кожній справі питання, яке необхідно розглядати, полягає у тому, чи надали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справах «Сагінадзе та інші проти Грузії» (Saghinadze and Others v. Georgia), заява № 18768/05, пункт 103, від 27 травня 2010 року, та «Магаррамов проти Азербайджану» (Maharramov v. Azerbaijan), заява № 5046/07, пункт 47, від 30 березня 2017 року).
43. У цій справі майнові права заявника на квартиру були підтверджені у 2010 році остаточною постановою ВГСУ від 03 червня 2010 року (див. пункт 8).
44. Таким чином, Суд вважає, що у цій справі заявник мав достатній майновий інтерес у спірній квартирі, щоб її можна було кваліфікувати як «майно», захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див., для порівняння, рішення у справі «Ахвердієв проти Азербайджану» (Akhverdiyev v. Azerbaijan), заява № 76254/11, пункт 77, від 29 січня 2015 року, та згадане рішення у справі «Магаррамов проти Азербайджану» (Maharramov v. Azerbaijan), пункт 54), яка, таким чином, є застосовною. Той факт, що заявник не зареєстрував своє право власності у відповідному державному органі, на що посилався Уряд (див. пункт 40), не є вирішальним з точки зору визначення того, чи міг заявник на момент підписання договору та його виконання мати законні сподівання, що його майнові права на квартиру не будуть поставлені під сумнів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Чакаревіч проти Хорватії» (<...>), заява № 48921/13, пункти 54-65, від 26 квітня 2018 року, з подальшими посиланнями).
45. З огляду на решту заперечень Уряду щодо прийнятності Суд зауважує, що, враховуючи предмет скарги заявника, проблема в цій справі сама по собі не є суперечкою між приватними сторонами. Зокрема, Суд зазначає, що скарга заявника, по суті, спрямована проти національних судів, за дії яких держава може нести відповідальність. Зокрема, саме рішення судів у провадженнях, ініційованих К. (в якому заявник був третьою стороною), призвели до втрати заявником майнових прав на квартиру. Аргумент Уряду, що заявник не вичерпав наявні національні засоби юридичного захисту (оскільки він не вимагав розірвання інвестиційного договору та відшкодування від ВАТ «ЛДБК № 2»), має бути відхилено, враховуючи конкретні обставини цієї справи (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Атіма Лімітед» проти України» (Altima Limited v. Ukraine), заява № 56714/11, пункт 32, від 20 травня 2021 року). Проте стосовно такої вимоги Суд зазначає, що будь-яка шкода, яку заявник може відшкодувати, може бути взята до уваги для цілей розрахунку матеріальної шкоди за статтею 41 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, пункти 60-62, від 06 грудня 2011 року, та «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), заява № 5876/15, пункт 47, від 09 жовтня 2018 року).
46. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
47. Насамперед Суд зазначає, що рішення національних судів у провадженнях, ініційованих К., становили втручання у «майно» заявника, оскільки суди проігнорували майнові права заявника на квартиру (які на той момент були підтверджені остаточною постановою) і визнали майнові права на цю ж квартиру за К.
48. Суд вважає, що немає необхідності вирішувати, чи становило це втручання позбавлення власності у розумінні другого речення першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Він зауважує, що це правило стосується лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і повинно тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого у першому реченні першого абзацу. Отже, Суд розглядатиме втручання у контексті першого речення першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Дечева та інші проти Болгарії» (Decheva and Others v. Bulgaria), заява № 43071/06, пункт 56, від 26 червня).
49. Суд уже встановлював, що органи державної влади у цій справі діяли всупереч принципу юридичної визначеності, передбаченому пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. пункт 37). У низці рішень, в яких порушуються подібні питання, Суд доходив висновку, що внаслідок цього подібне втручання не може вважатися законним згідно з Конвенцією насамперед у зв’язку з основоположним характером принципу верховенства права в демократичному суспільстві, який є невід’ємною частиною всіх статей Конвенції, та частиною якого є принцип юридичної визначеності, (див., наприклад, згадані рішення у справах «Кехайя та інші проти Болгарії» (Kehaya and Others v. Bulgaria), пункти 75 і 76, «Дечева та інші проти Болгарії» (Decheva and Others v. Bulgaria), пункт 57, та рішення у справі «Ченгелян та інші проти Болгарії» (Chengelyan and Others v. Bulgaria), заява № 47405/07, пункти 49 і 50, від 21 квітня 2016 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі.
50. Таким чином, Суд вважає, що невизнання сили res judicata остаточної постанови, ухваленої в спірному провадженні, і визнання майнових прав К. на квартиру становило незаконне втручання у «майно» заявника. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
51. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
А. Шкода
1. Матеріальна шкода
52. Стосовно матеріальної шкоди заявник стверджував, що йому слід присудити суму, еквівалентну поточній ринковій вартості квартири. У зв’язку з цим він вимагав 1 484 600 українських гривень (далі - грн). У березні 2021 року він надав звіт про оцінку житлової нерухомості, складений експертом, в якому було вказано цю суму як ринкову вартість квартири. Він також вимагав відшкодування за втрачений дохід від здачі квартири в оренду за період з 2011 року (коли будівля була здана в експлуатацію) до дати подання його вимоги про справедливу сатисфакцію (березень 2021 року). У зв’язку з цим він вимагав 8 977 євро.
53. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
54. Суд зазначає, що в подібних справах, коли він встановлював порушення статті 6 та/або статті 1 Першого протоколу до Конвенції внаслідок ігнорування або скасування остаточного рішення про визнання права власності заявника на майно, він встановлював, що повернення відповідного майна поставило б заявника, наскільки це можливо, у ситуацію, рівнозначну тій, в якій він опинився б, якби не було порушення Конвенції (див., серед іншого, рішення у справах «Брлетіч проти Хорватії» (<...>), заява № 42009/10, пункт 55, від 16 січня 2014 року, та «Кехайя та інші проти Болгарії» (Kehaya and Others v. Bulgaria) (справедлива сатисфакція), заяви № 47797/99 та № 68698/01, пункти 21-23, від 14 червня 2007 року). Однак в якості альтернативи також можливе присудження суми, яка відповідає поточній вартості майна, як відшкодування матеріальної шкоди (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП] (Brumarescu v. Romania) [GC] (справедлива сатисфакція), заява № 28342/95, пункти 22 і 23, ЄСПЛ 2001-I).
55. Враховуючи конкретні обставини цієї справи, Суд вказує на малоймовірність того, що спірну квартиру можна буде повернути заявнику. Таким чином, суд вважає, що присудження в якості відшкодування матеріальної шкоди суми, обґрунтовано пов’язаної з вартістю квартири, відповідно до вимоги заявника за статтею 41 Конвенції, є найбільш належною формою відшкодування.
56. Щодо визначення точної суми відшкодування Суд зазначає, що експерт, найнятий заявником, включив до свого звіту всі відповідні дані, які вказують на те, яким чином він дійшов такої оцінки. Зважаючи на це та враховуючи той факт, що Уряд не запропонував альтернативи та не надав коментарів до звіту, Суд вважає, що звіт можна визнати цілком достовірним, і присуджує заявнику приблизний еквівалент 1 484 600 грн, тобто 46 000 євро в якості компенсації вартості майна.
57. Стосовно шкоди, завданої заявнику через втрату орендної плати, навіть припустивши, що цей аргумент є належним, Суд зазначає, що заявник не надав жодних доказів на підтримку свого розрахунку, у тому числі інформацію про рівень орендної плати у відповідному районі м. Львова протягом зазначеного заявником періоду. Тому Суд не може не відхилити як необґрунтовану вимогу про відшкодування цієї шкоди.
2. Моральна шкода
58. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди за стрес, тривогу та невпевненість, яких зазнав.
59. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
60. Суд вважає, що заявник зазнав страждання та розчарування у зв’язку з порушенням його права, яке не можна компенсувати самим лише встановленням порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
В. Судові та інші витрати
61. Заявник також вимагав 705 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в національних судах, і 1 000 євро, понесених під час провадження у Суді. На підтвердження своїх вимог він подав договір про надання правової допомоги з погодинною оплатою у розмірі 50 євро та акт виконаних робіт, в якому було зазначено про двадцять годин роботи захисника. Відповідно до договору заявник зобов’язаний оплатити виконану роботу, коли та якщо Суд присудить відповідну суму. Заявник просив, щоб сума, присуджена Судом в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді, була сплачена безпосередньо на банківський рахунок його законного представника.
62. Уряд заперечив проти цих вимог.
63. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З огляду на надані заявником документи для обґрунтування своїх вимог і зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити суму в розмірі 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, та відхиляє решту вимог. Присуджена сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок законного представника заявника.
С. Пеня
64. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє , що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
4. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 46 000 (сорок шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(іі) 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ііі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківських рахунок п. А. Киченка.
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Ладо ЧАНТУРІЯ