«Слідчий вправі затримати … особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими [статтею] 106 … цього Кодексу. ...».
D. Кримінальний кодекс України 2001 року
48. Стаття 12 Кодексу поділяє кримінальні правопорушення на чотири категорії - від нетяжких до особливо тяжких злочинів з огляду на суворості покарання, передбаченого Кодексом. Особливо тяжким злочином є злочин, який карається позбавленням волі на строк більше десяти років.
49. Частина друга статті 258 передбачає позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років за вчинення терористичного акту за попередньою змовою або терористичного акту, який призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.
E. Історія прийняття положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою
50. Закон України від 07 жовтня 2014 року, яким до Кримінального процесуального кодексу України було внесено положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, було прийнято на підставі «Проєкту Закону про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини».
Насамперед законопроєкт стосувався запровадження нової системи провадження in absentia щодо злочинів, пов’язаних із національною безпекою та корупцією. Пояснювальна записка до проєкту здебільшого була присвячена цій процедурі. Єдиний пункт пояснювальної записки щодо положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, був таким:
«запровадження єдиного можливого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за сепаратистські та терористичні злочини підвищить оперативність проведення їх досудового розслідування».
F. Закон України «Про Конституційний Суд України» 2017 року
51. Закон України, який набрав чинності 03 серпня 2017 року, вперше в законодавстві України передбачив право фізичних осіб безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України для перевірки конституційності положень законодавства, застосовних судами у їхніх справах. Він ґрунтувався на змінах, внесених до Конституції України у 2016 році.