"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції ( 995_004 ), було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
А. Щодо прийнятності
1. Справедливий судовий розгляд справи
42. Заявниця скаржилась на несправедливість і результат проваджень у дуже загальних формулюваннях.
а) Перше провадження
43. Суд зазначає, що заявниця не оскаржила рішення Нетішинського міського суду від 30 червня 2004 року і, таким чином, не вичерпала, як цього вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ), засоби юридичного захисту, до яких вона мала доступ відповідно до українського законодавства. Цю частину заяви Суд відхиляє відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.
б) Друге провадження
44. До компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних порушень щодо фактів та права, які допустили національні судові органи. Більше того, несправедливість проваджень не може бути встановлена, і Суд не може на власний розсуд оцінювати винесені рішення. Заявниця мала можливість надати усі необхідні аргументи на захист своїх інтересів в межах провадження, і судові органи розглянули їх належним чином. Також не виникає питання щодо 13 статті Конвенції ( 995_004 ).
Суд відхиляє цю частину заяви як явно необґрунтовану відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
2. Тривалість проваджень
а) Перше провадження
45. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявниці.
46. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він далі зазначає, що скарга не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути оголошена прийнятною.
б) Друге провадження
47. Суд зазначає, що це провадження у справі тривало з 16 жовтня 2000 року до 4 січня 2003 року, що становить приблизно два роки та два місяці. Така тривалість не порушує вимогу "розумного строку" відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Зокрема, відсутнім є період бездіяльності з вини національних судів. Суд відхиляє цю частину заяви як явно необґрунтовану згідно з пунктами 3 і 4 статті 35 Конвенції.
Б. Щодо суті
48. Суд нагадує, що "розумна" тривалість провадження визначається відповідно до обставин справи і таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див., серед багатьох інших, "Фрідлендер проти Франції" ("Frydlender v.France") [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).
1. Період, який розглядається
49. Суд зазначає, що провадженя у справі тривало з 25 листопада 1999 року до 20 вересня 2000 року, коли було винесено остаточне рішення у справі заявниці. Це рішення було скасоване 27 червня 2001 року в порядку нагляду, і справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд вважає за доцільне взяти до уваги тільки період, коли справа в судах розглядалась по суті: це періоди, коли не було винесено остаточне рішення і на ці органи було покладено обов'язок винести таке рішення (див., mutatis mutandis, "Рудан проти Хорватії" ("Rudan v. Croatia") (ухвала), N 45943/99, від 13 вересня 2001 року; "Маркін проти Росії" ("Markin v. Russia") (ухвала), N 59502/00, від 16 вересня 2004 року). Таким чином, у цій справі Суд не бере до уваги період між винесенням остаточного рішення від 20 вересня 2000 року та 27 червня 2001 року, коли Хмельницький обласний суд задовольнив протест у порядку нагляду (див., mutatis mutandis, "Ярославцев проти Росії" ("Yaroslavtsev v. Russia"), N 42138/02, п. 22, від 2 грудня 2004 року, "Кляхін проти Росії" ("Klyakhin v. Russia"), N 43082/99, п. 91, від 30 листопада 2004 року).
50. Суд також зазначає, що скасування остаточного і обов'язкового судового рішення, незважаючи на те, що заявник не акцентував на цьому увагу, може порушувати питання відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), однак не може розглядатись у зв'язку з вимогою шестимісячного терміну, передбаченою статтею 35 Конвенції (див. "Волощук проти України" (ухвала), N 51394/99, від 14 жовтня 2003 року).
51. Після направлення справи на новий розгляд провадження у справі тривало з 27 червня 2001 року до 30 червня 2004 року, протягом цього періоду справу було розглянуто тільки судом першої інстанції. Загальна тривалість провадження, таким чином, становить три роки і десять місяців.
2. Складність справи
52. Уряд стверджував, що цивільне провадження у цій справі було ускладнене з точки зору фактів та права. По-перше, національні суди розглядали дві цивільні справи, які були взаємопов'язані. Зокрема, судове провадження у першій справі було зупинено на два місяці і 19 днів до вирішення другої справи. По-друге, було дуже складно визначити дату, коли заявницю звільнили з роботи, оскільки був відсутній запис такої дати. По-третє, заявниця неодноразово змінювала свої позовні вимоги. Зрештою, справа була ускладнена необхідністю проведення ряду фінансових і бухгалтерських перевірок; розгляд справи було перенесено, оскільки прокуратура витребувала справу з суду для перевірки.
53. Суд не погоджується з зауваженнями Уряду. В цій справі національні суди мали встановити заборгованість із заробітної плати заявниці. На думку Суду, ця справа не становить особливих правових чи фактичних труднощів. Період тривалістю в два місяці і 19 днів, протягом якого судове провадження було зупинено, незважаючи на те, що такі заходи можна вважати необхідними, не є достатньо довгим, щоб суттєво вплинути на загальну тривалість проваджень у справі заявниці. Суд також зазначає, що слухання справи не переносились у зв'язку з витребуванням справи прокурором; також відсутні записи про те, що заявниця змінювала свої позовні вимоги. Отже, Суд вважає, що предмет спору, який розглядається, не може вважатись особливо складним.
3. Важливість предмета розгляду для заявника
54. Суд зазначає, що на національному рівні заявниця вимагала виплатити їй заборгованість із заробітної плати. Суд зазначає, що заробітна плата була основним джерелом прибутку заявниці і що у трудових спорах необхідна особлива ретельність (див., mutatis mutandis, "Обермеєр проти Австрії" ("Obermeier v. Austria"), рішення від 28 червня 1990 року, Серія А N 179, п. 72, та "Тревізан проти Італії" ("Trevisan v. Italy"), рішення від 26 лютого 1993 року, Серія А N 257-F, п. 18).
55. Таким чином, Суд вирішує, що провадження було беззаперечно важливим для заявниці і важливість предмета розгляду для неї вимагала швидкого вирішення її скарг.
4. Поведінка заявниці
56. Відповідно до зауважень Уряду деяка тривалість розгляду справи була зумовлена поведінкою заявниці, оскільки вона наполягала на присутності відповідача і подавала клопотання про відвід судді у її справі в зв'язку з відсутністю безсторонності і незалежності.
57. Заявниця з цим не погодилась. Вона погодилась, що двічі заявляла про відвід судді в її справі, однак стверджувала, що це не вплинуло на тривалість проваджень, оскільки такі заяви мали місце після винесення остаточного рішення (див. пункт 13) або зупинки розгляду справи (див. пункти 17-18). Вона також стверджувала, що суд мав застосувати санкції до відповідача за його неявку в суд замість перенесення слухання.
58. Суд зазначає, що обидва клопотання про відвід судді у справі заявниці мали місце тоді, коли провадження були закінчені або зупинені. Таким чином, ці клопотання не вплинули на загальну тривалість проваджень.
59. Суд також зазначає, що заявниця справді наполягала на присутності відповідача у суді. Однак національні суди можуть або здійснити привід такої особи до суду, або розглядати справу за його чи її відсутності; і, незважаючи на той факт, що більшість судових слухань була перенесена у зв'язку з неявкою до суду відповідача чи його представника, суд неодноразово відкладав слухання.
60. Відповідно до вищезазначеного Суд робить висновок про те, що заявниця не вплинула в значній мірі на тривалість проваджень.
5. Поведінка національних органів
61. Суд зазначає, що суд першої інстанції мав відновити розгляд справи після того, як 27 червня 2001 року було винесено рішення про направлення справи на новий розгляд. Однак провадження було відновлено тільки в травні 2002 року. Суд також зазначає, що між 30 серпня 2002 року та 29 січня 2003 року, а також з 23 жовтня 2003 року до 6 квітня 2004 року слухань у справі не було. Уряд не надав жодних пояснень щодо цих періодів. Таким чином, значну затримку в розгляді справи (загалом один рік і 9 місяців) спричинили державні органи.
62. Більше того, Суд зазначає, що відповідно до зауважень Уряду розгляд справи було перенесено шість разів у зв'язку з неявкою відповідача. Ці періоди затримок спричинили державні органи, оскільки очевидно не було вжито відповідних заходів для забезпечення присутності відповідача в суді.
63. Суд нагадує, що обов'язком національних судів є швидке і ефективне здійснення провадження. Однак, на думку Суду, національні суди не діяли належним чином, зважаючи на ситуацію заявниці.
64. Загалом, беручи до уваги обставини цієї справи, загальна тривалість провадження в суді першої інстанції якої становила три роки і десять місяців, включаючи один рік і дев'ять місяців бездіяльності виключно з вини державних органів, Суд вважає, що тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку".
65. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
66. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
67. Заявниця вимагала 2850 євро як відшкодування матеріальної шкоди та 16 400 євро як шкодування нематеріальної шкоди.
68. Уряд стверджував, що вимога заявниці про відшкодування матеріальної шкоди стосується наслідків невиконання рішення, винесеного на її користь, а не тривалості розгляду її справи у судах, що є предметом цієї заяви. Уряд, таким чином, вважає ці вимоги такими, що не стосуються справи. Щодо вимог заявниці про відшкодування нематеріальної шкоди, Уряд погодився з тим, що заявниця зазнала певної шкоди, однак він залишає це питання на розсуд Суду.
69. Суд не вбачає причинного зв'язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, він відхиляє цю вимогу. Однак Суд вважає, що заявниця зазнала нематеріальної шкоди і, зробивши свою оцінку на засадах справедливості, присуджує їй 1400 євро в цьому зв'язку.
Б. Судові витрати
70. Заявниця також вимагала 270 євро на відшкодування судових витрат, пов'язаних з провадженнями на національному рівні та в Страсбурзі. Зокрема, вона вимагала 79,55 грн (1) як відшкодування поштових витрат і 1550 грн (2) як відшкодування судових витрат.
----------------
(1) Приблизно 14 євро.
(2) Приблизно 256 євро.
71. Уряд стверджував, що він не заперечує відшкодування цих витрат, якщо вони підтверджені відповідними квитанціями.
72. Суд зазначає, що заявниця ніколи не повідомляла Суд про юридичне представництво. Відповідний адвокат ніколи не надавав будь-яких зауважень до Суду в інтересах заявниці. Однак заявниця могла понести певні витрати у зв'язку з провадженнями щодо Конвенції ( 995_004 ). Беручи до уваги прецедентну практику Суду та матеріали, які були в його розпорядженні, Суд присуджує заявниці суму в розмірі 100 євро на відшкодування судових витрат (див., mutatis mutandis, "Романченко проти України" ( 974_024 ), N 5596/03, п. 38, рішення від 22 листопада 2005 року).
В. Пеня
73. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявниці відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості провадження в її справі про виплату заборгованості із заробітної плати прийнятною, в іншій частині - неприйнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявниці 1400 євро (одну тисячу чотириста євро) як відшкодування нематеріальної шкоди та 100 євро (сто євро) як відшкодування судових витрат; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс має бути відшкодовано будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначених платежів;
(б) зі сплином зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 1 лютого 2007 року відповідно до пп. 2 і З правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.Вестердік (C.Westerdiek)
Голова П.Лоренцен (P.Lorenzen)