«... Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов’язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята. Перед допитом підозрюваному має бути роз’яснено його права, передбачені статтею 43 - 1 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.».
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
37. Заявник скаржився на порушення його права на захист та на відсутність у його справі справедливого судового розгляду. Він посилався на статтю 6 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає:
«1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
...
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
...
(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
...».
A. Прийнятність
38. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
1. Доводи сторін
(a) Заявник
39. Заявник скаржився, що його було позбавлено ефективної правової допомоги на початкових стадіях слідства. Він стверджував, що йому не було надано правову допомогу під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, коли його змусили дати показання відповідно до попередніх вказівок слідчого. Щоб зазначити це, він вписав від руки слово «не» поруч із текстом «покази давати бажає» у протоколі відтворення обстановки та обставин події (див. пункт 12).
40. Заявник також стверджував, що через чотири дні після його затримання він неодноразово висловлював своє бажання, щоб його представляв С., але безрезультатно. Слідчим не було зроблено жодної спроби встановити зв’язок із адвокатом, зазначеним заявником, або дозволити заявнику зв’язатися з ним самостійно. Натомість, слідчий з порушенням встановленого законом порядку призначив захисником заявника Б. та змусив заявника погодитись на послуги останнього у кожній процесуальній дії. Також слідчим було призначено іншому підозрюваному у справі (чиї показання суперечили показанням заявника) того самого захисника, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів (див. пункти 13 та 29).
41. Згідно з твердженням заявника, Б. був упередженим і діяв на користь сторони обвинувачення. Декілька разів Б. радив йому, що в інтересах заявника буде співпрацювати зі слідчим і зізнатися у вчиненні злочинів з метою уникнення подальших побоїв і з тим, щоб суд, який розглядатиме справу, взяв до уваги зізнавальні показання під час обрахування йому строку позбавлення волі. Утомившись від погроз і жорстокого поводження з боку органів влади, заявник не бачив іншого виходу, окрім як дати зізнавальні показання. Його було позбавлено можливості подати будь-які скарги чи скористатись своїм правом відмовитися давати показання. За порадою захисника з метою «пом’якшення» кваліфікації злочину він також стверджував, що вдарив потерпілого інстинктивно, з метою самооборони (див. пункт 10).
42. Заявник також стверджував, що не було потреби у проведенні невідкладних слідчих дій за відсутності захисника, обраного ним на власний розсуд, але слідчий поспішав зробити це з метою забезпечення зізнання заявника. З цієї самої причини мати заявника було повідомлено про його затримання лише ввечері 23 серпня 2004 року (див. пункт 8) - тобто коли зізнавальні показання вже було відібрано. Вона не могла укласти угоду з адвокатом С. раніше ніж 26 серпня 2004 року, оскільки 24 та 25 серпня 2004 року були вихідними з нагоди державного свята.
43. Зрештою, заявник стверджував, що його засудження ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, що його доводи щодо порушення його права на захист на початкових стадіях слідства національними судами не було належним чином розглянуто. Його зізнавальні показання були єдиним прямим доказом його вини.
(b) Уряд
44. Уряд заперечував будь-яке порушення прав заявника, стверджуючи, що йому надавалась правова допомога впродовж усього провадження та що він надавав усі показання добровільно.
45. У своїх первинних зауваженнях щодо фактів Уряд стверджував, що 22 серпня 2004 року після роз’яснення заявнику його процесуальних прав, у тому числі права на правову допомогу, заявник назвав С. у якості захисника, обраного ним на власний розсуд. Потім його було допитано за участю іншого захисника, Б., оскільки він висловив бажання бути представленим Б., коли перед допитом йому знову було роз’яснено його права. У своїх подальших зауваженнях Уряд стверджував, що 22 серпня 2004 року Б. отримав вказівку від слідчого тимчасово надавати допомогу заявнику, та що заявник погодився, щоб він представляв його інтереси. Із цього приводу Уряд стверджував, що існувала потреба у проведенні впродовж двадцяти чотирьох годин передбачених законом невідкладних слідчих дій і що призначення С. захисником заявника могло забрати багато часу, оскільки: між ним і заявником не було укладено угоди; С. проживав у іншому місті; та заявник не надав нікому номер телефону С. Мати заявника була поінформована про затримання її сина у той же день, але вона зволікала із призначенням захисника до 26 серпня 2004 року. Після того, як матір заявника найняла С., його було допущено до участі у провадженні (див. пункт 16).
46. Уряд визнав, що Б. був відсутній під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року (див. пункт 11). Однак Уряд зазначив, що до початку відтворення обстановки та обставин події заявнику було роз’яснено його право відмовитися давати показання (див. пункт 12) і він добровільно погодився давати показання. Він підтвердив свої показання у присутності Б. під час відтворення обстановки та обставин події наступного дня (див. пункт 15).
47. Уряд також стверджував, що під час досудового слідства за відсутності захисника, обраного ним на власний розсуд, заявник ніколи не висловлював ніяких заперечень або скарг щодо свого права на захист, не відмовлявся давати показання та не скористався своїм правом зберігати мовчання. Те, що заявник відмовився надавати показання після зміни його захисника з Б. на С., становило лише зміну стратегії захисту з боку нового захисника.
48. Зрештою, Уряд доводив, що твердження заявника щодо порушення його права на захист були розглянуті судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участю заявника та його захисника та були відхилені у зв’язку з необґрунтованістю. Судом першої інстанції було взято до уваги зізнавальні показання, оскільки вони підтверджувалися низкою доказів у справі.
2. Оцінка Суду
(a) Загальні принципи
49. Пункт 1 статті 6 вимагає, як правило, надання доступу до захисника з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його підстав, не повинно невиправдано порушувати права обвинуваченого, гарантовані статтею 6 Конвенції. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо зізнавальні показання, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» [ВП] (Salduz v. Turkey) [GC], заява № 36391/02, пункт 55, від 27 листопада 2008 року).
50. Як було роз’яснено Судом в рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [GC] (заяви № 50541/08, № 50571/08, № 50573/08 та № 40351/09, пункт 257, ЄСПЛ 2016), застосовуючи метод оцінки, викладений в рішенні у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), на першій стадії Суд має оцінити існування вагомих підстав обмеження доступу до захисника. Далі він має оцінити розмір шкоди, якої було завдано праву на захист у справі відповідним обмеженням. Якщо наявність вагомих підстав встановлено, необхідно провести комплексну оцінку провадження з метою визначення, чи було воно «справедливим» відповідно до цілей пункту 1 статті 6 Конвенції (там само, пункт 264). Якщо вагомих підстав для обмеження доступу до правової допомоги немає, Суд має з особливою ретельністю оцінити його справедливість, при цьому тягар доказування переходить до Уряду, який зобов’язаний переконливо продемонструвати, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду не було непоправно порушено обмеженням доступу до правової допомоги (там само, пункт 265).
51. Під час комплексного дослідження провадження з метою оцінки впливу процесуальних недоліків на справедливість кримінального провадження в цілому необхідно брати до уваги такий невичерпний перелік критеріїв з практики Суду:
(a) чи перебував заявник у особливо вразливому становищі, наприклад, через його вік або психічний стан;
(b) нормативно-правові акти, якими регулюється порядок здійснення досудового розслідування та допустимість доказів під час їх оцінки судом, а також їх дотримання; у випадку застосування правила про недопустимість доказів, маловірогідно, що провадження буде несправедливим в цілому;
(c) чи мав заявник можливість оскаржити допустимість доказу або заперечити його використання;
(d) якість доказу, та чи не викликали обставини, за яких його було отримано, сумнівів у його достовірності та точності, з урахуванням ступеню та характеру будь-якого примусу;
(e) якщо доказ було отримано незаконним шляхом, - відповідна незаконність, а у випадку, якщо вона спричинена порушенням іншої статті Конвенції, - характер констатованого порушення;
(f) якщо йдеться про показання, - суть показань та чи відмовився від них заявник або змінив їх у найкоротший строк;
(g) спосіб використання доказу, а також, зокрема, чи став доказ невід’ємною або значною частиною доказової бази, на якій ґрунтувався обвинувальний вирок, а також сила інших доказів у справі;
(h) чи була вина визнана професійними суддями або присяжними засідателями, а в останньому випадку - зміст будь-яких настанов присяжним засідателям;
(i) ступінь суспільного інтересу у розслідуванні та покаранні конкретного правопорушення, що розглядається;
(j) інші відповідні процесуальні гарантії, передбачені національним законодавством та практикою (див. згадане рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom), пункт 274).
52. Ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися, вголос або за мовчазною згодою, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Це також стосується права на правову допомогу. Проте для того, щоб бути ефективною для цілей Конвенції, така відмова повинна бути однозначно встановлена та супроводжуватися хоча б мінімальними гарантіями, співмірними її значущості. Така відмова не обов’язково має бути висловлена вголос, але вона повинна бути добровільною та становити свідому й розумну відмову від права. Для того, щоб можна було вважати, що обвинувачений опосередковано, через свою поведінку відмовився від значущого права, гарантованого статтею 6, має бути доведено, що він міг у розумних межах передбачити наслідки своєї поведінки. Крім того, відмова не повинна суперечити будь-якому важливому суспільному інтересу (див. рішення у справі «Сімеонові проти Болгарії» [ВП] (Simeonovi v. Bulgaria) [GC], заява № 21980/04, ЄСПЛ 2017 (витяги), із подальшими посиланнями).
(b) Застосування зазначених принципів у цій справі
53. Суд зауважує, що заявник скаржився на те, що його право на захист було порушено з двох причин:
(a) йому не було запропоновано правову допомогу під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року;
(b) йому не було надано можливості запросити захисника, обраного ним на власний розсуд у період із 22 по 26 серпня 2004 року, а було нав’язано послуги захисника, призначеного слідчим.
54. Повертаючись до першого аспекту скарги заявника, Суд нагадує, що заявника було затримано за підозрою у вчиненні умисного вбивства з обтяжуючими обставинами та розбою. Отже, відповідно до згаданих принципів практики Суду, заявник мав право на доступ до захисника під час проведення його першого допиту (див. пункт 49) та слідчих дій, пов’язаних з цими злочинами. Участь захисника також була обов’язковою відповідно до національного законодавства, оскільки у зв’язку з висунутими проти нього обвинуваченнями йому загрожувало покарання у виді довічного позбавлення волі (див. пункти 35 та 36).
55. Уряд визнав, що жоден захисник не брав участі у відтворенні обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року (див. пункти 11 та 46). Заявник стверджував, що перед відтворенням обстановки та обставин події він знову заявив своє клопотання, подане раніше того ж дня щодо надання правової допомоги С., проте його бажання було проігноровано, а за вказівкою слідчого його було змушено надати зізнавальні показання (див. пункт 11). Уряд, зазначивши, що до заявника не застосовували жодного жорстокого поводження (див. пункт 44), не прокоментував твердження заявника щодо стверджуваної відмови у доступі до захисника. Уряд лише зазначив, пославшись на протокол відтворення обстановки та обставин події, що заявник погодився давати показання за відсутності правової допомоги, при цьому його конституційне право відмовитися давати показання йому було роз’яснено (див. пункт 46).
56. Суд зауважує, що у його розпорядженні відсутні вагомі докази, що заявник давав показання під загрозою жорстокого поводження. Він також зазначає, що немає доказів підписання заявником будь-якого документа про відмову від свого права на захисника перед відтворенням обстановки та обставин події. Тією мірою, якою аргумент Уряду можна зрозуміти як такий, з якого вбачається, що рішення заявника давати зізнавальні показання під час відтворення обстановки та обставин події саме по собі становило мовчазну відмову від його права на захисника, Суд зазначає, що він не може встановити поза розумним сумнівом, чи добровільно заявник погодився давати показання. Дійсно, протокол відтворення обстановки та обставин події містить вписане від руки «не» у друкований текст «покази давати бажає» (див. пункт 12).
57. За будь-яких обставин Суд зауважує, що доказів, які б свідчили, що до його допиту заявнику було роз’яснено його право на правову допомогу, немає (див. згадане рішення у справі «Сімеонові проти Болгарії» (Simeonovi v. Bulgaria), пункт 119). Того, що заявнику було роз’яснено його конституційне право відмовитися давати показання (див. пункт 12), недостатньо, щоб припустити, що заявник відмовився від права на представництво його інтересів захисником (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хайров проти України» (Khayrov v. Ukraine), заява № 19157/06, пункт 77, від 15 листопада 2012 року). Аналогічно відсутні докази, що відтворення обстановки та обставин події було проведено слідчим без участі захисника за пропозицією заявника або на його вимогу, та що зізнавальні показання заявника, таким чином, були надані з його ініціативи. Отже, Суд не переконаний, що відповідаючи на питання слідчого, заявник свідомо, явно та у недвозначний спосіб відмовився від свого права на отримання правової допомоги (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Піщальніков проти Росії» (Pishchalnikov v. Russia), заява № 7025/04, пункт 79, від 24 вересня 2009 року). Крім того, Суд нагадує, що згідно з національним законодавством надання правової допомоги під час цієї слідчої дії було обов’язковим, а жодна відмова не допускалася.
58. Отже, у цій справі право заявника на захист було обмежено. Суд не вбачає з матеріалів справи наявність будь-яких вагомих підстав для такого обмеження.
59. Суду залишається з’ясувати, чи було порушено загальну справедливість провадження внаслідок відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року.
60. При здійсненні такої оцінки Суд керується критеріями, встановленими в рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) (див. пункт 51), тією мірою, якою це є доцільним, враховуючи обставини цієї справи. У зв’язку з відсутністю вагомих підстав для обмеження права заявника на захисника Суд проведе особливо ретельну оцінку (див. пункт 50).
61. Повертаючись до цих критеріїв, Суд перш за все наводить перелік аргументів на користь справедливості провадження: (і) становище заявника не було особливо вразливим; (іі) щодо якості доказів - у розпорядженні Суду немає доказів застосування будь-якого примусу; (ііі) докази у справі оцінювалися професійними суддями; та (iv) суспільний інтерес в розслідуванні злочинів, які інкримінуються заявнику, - умисне вбивство з обтяжуючими обставинами, вчинене організованою групою, - був дуже значним.
62. Проте інші фактори свідчать на користь висновку, що справедливість провадження було непоправно порушено.
63. Суд зазначає, що визнаючи заявника винним у вчиненні розбою та умисного вбивства, Апеляційний суд Закарпатської області прямо посилався на (і) зізнавальні показання, надані заявником під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, та (іі) доказ, знайдений після цих показань, як на підстави для його засудження (див. пункт 25). Дійсно, суд розглядав його показання з урахуванням інших доказів, які були у його розпорядженні. Проте жоден із цих доказів, у тому числі зізнавальні показання, надані співобвинуваченими заявника на стадії слідства, не був прямим доказом. Правда також, що заявник вперше зізнався у вчиненні злочину у присутності захисника до відтворення обстановки та обставин події. Проте Суд зазначає, що під час відтворення обстановки та обставин події заявник не лише підтвердив, що він вчинив розбійний напад і вбивство М., але й показав працівникам міліції місце злочину - зокрема, місце, де він сховав биту, якою він, як стверджується, вбив М. (він нічого не зазначав із цього приводу у попередніх зізнавальних показаннях - див. пункти 10 та 12). Під час негайного огляду, здійсненого працівниками міліції, було знайдено биту з плямами крові, використану як доказ у справі. Суд визнає, що після залучення захисника, обраного ним на власний розсуд, він у принципі міг стверджувати, і він зробив це (див. пункт 22), що він не вчиняв розбою та вбивства М.; проте важко зрозуміти, яким чином можна було б ефективно відмовитися від показань щодо місцезнаходження бити після того, як її фактично було знайдено та оглянуто працівниками міліції. Отже, Суд вважає, що показання, надані заявником за відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, вплинули на всі показання, які він міг дати пізніше. На думку Суду, наведені аргументи переважають над тими, що наведені у пункті 61, які б могли свідчити на користь визнання провадження справедливим.
64. Крім того, Суд зазначає, що під час судового розгляду заявник оскаржив докази, отримані з порушенням його права на захист, та заперечив проти їхнього використання. Проте суд першої інстанції відхилив його аргументи (див. пункти 25-28). Верховний Суд України, який розглядав справу у другій (та останній) інстанції, відхилив скарги заявника одним загальним реченням, взагалі не розглянувши відповідні аргументи (див. пункт 32).
65. Суд доходить висновку, що Уряд не зміг переконливо довести, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду справи заявника не було непоправно порушено у зв’язку з обмеженням доступу заявника до правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року за відсутності вагомих підстав.
66. Наведених міркувань достатньо для Суду, щоб дійти висновку, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з цим (див., для порівняння, рішення у справі «Трутень проти України» (Truten v. Ukraine), заява № 18041/08, пункти 74 та 76, від 23 червня 2016 року). У світлі цих висновків немає необхідності розглядати аргументи заявника щодо інших аспектів порушення його права на захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Володимирович Смірнов проти України» (Aleksandr Vladimirovich Smirnov v. Ukraine), заява № 69250/11, пункт 74, від 13 березня 2014 року).
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
67. Заявник скаржився (і) за статтею 3 Конвенції на його катування працівниками міліції 22 серпня 2004 року з метою змусити його зізнатися у вчиненні розбою та умисного вбивства; (іі) за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконність його затримання та тримання під вартою; та (ііі) за пунктом 2 статті 6 Конвенції, що у журналі реєстрації осіб було зазначено, що він «вчинив умисне вбивство». Він також скаржився за пунктом 1 та підпунктами «а»-«с» пункту 3 статті 6 Конвенції, що (і) кваліфікація його дій та фактичні висновки слідчого та судів були неправильними, та що суди були упередженими; (іі) йому не надавалась допомога захисника під час розгляду його справи Верховним Судом України; (ііі) прокурор, який брав участь у судовому розгляді, незаконно змінив пред’явлене йому обвинувачення, що завадило йому підготувати свій захист; та що (iv) висновок експерта щодо одного з основних доказів (бити) було підроблено, а сам предмет - замінено.
68. Розглянувши твердження заявника з урахуванням усіх наявних в нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, Суд доходить висновку, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
69. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
A. Шкода
70. Заявник вимагав 10000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
71. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
72. Суд визнає, що не може робити припущення щодо результату провадження у справі заявника. Встановлення порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у цій справі не означає, що заявника було засуджено помилково. Суд зазначає, що стаття 445 КПК та стаття 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачають можливість відновлення провадження у справі, та вважає що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію (див. рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakhshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 50, 51 та 133, від 17 березня 2016 року).
B. Судові та інші витрати
73. Заявник, якому було надано правову допомогу (див. пункт 2), також вимагав 160 євро в якості компенсації поштових витрат та 2750 євро компенсації витрат, яких він зазнав у зв’язку з представництвом його інтересів під час провадження у Суді.
74. Уряд заперечив проти цих вимог.
75. Відповідно до практики Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на наявні у нього документи та згадані критерії, Суд відхиляє зазначені вимоги у повному обсязі.
C. Пеня
76. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги заявника щодо відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року та права заявника бути представленим захисником, обраним на власний розсуд, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє , що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року.
3. Постановляє , що немає необхідності окремо розглядати скаргу заявника щодо відмови у доступі до захисника, обраного ним на власний розсуд.
4. Постановляє , що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 квітня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Андреа ТАМ’ЄТТІ
Голова
Фаріс ВЕГАБОВІЧ