"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
Заявниця також посилалась на низку положень Загальної декларації прав людини ( 995_015 ).
A. Щодо прийнятності
1. Скарги за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 )
20. Спираючись на положення національного законодавства (серед іншого, Цивільні кодекси від 1963 ( 1540-06 ) та 2003 років ( 435-15 ) та Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) від 1997 року), Уряд стверджував, що він не відповідає за борги комунальних підприємств. Уряд також стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту, як це вимагається пунктом 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Зокрема, Уряд стверджував, що заявниця не скористалась можливістю подати заяву про визнання її кредитором у справі про банкрутство та ліквідацію підприємства-боржника, а також не оскаржила до відповідного господарського суду бездіяльність ліквідаційної комісії або не оскаржила до місцевого суду неналежне виконання державною виконавчою службою рішень суду, винесених на її користь. Крім того, Уряд оскаржив статус жертви заявниці, оскільки, на його думку, вона не звернулась до державної виконавчої служби щодо відкриття виконавчого провадження за рішенням від 28 березня 2003 року (див. пункт 8 вище).
21. Суд зазначає, що підприємство-боржник у цій справі перебувало у комунальній власності та контролювалось органами місцевого самоврядування (див. пункт 5). Відповідно до практики конвенційних органів органи місцевого самоврядування є державними організаціями у тому значенні, що вони керуються публічним правом та здійснюють публічні функції, покладені на них Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами. Суд нагадує, що згідно з нормами міжнародного права термін "державні організації" не обмежується лише центральними органами виконавчої влади (див., наприклад, "Мікрюков проти Росії" (Mikryukov v. Russia), N 7363/04, п. 21, від 8 грудня 2005 року з подальшими посиланнями). Із зазначеного випливає, що відповідальність за дії та/або бездіяльність органів місцевого самоврядування несе держава-відповідач. Ґрунтуючись на зазначеному, Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за борги комунальних підприємств у тій же мірі, як вона несе відповідальність за борги підприємств державної форми власності. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду.
22. Щодо заперечень Уряду стосовно того, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту, Суд зазначає, що подібні зауваження вже були відхилені в низці рішень, постановлених Судом (див. рішення у справі "Сокур проти України" ( 980_351 ) (Sokur v. Ukraine) (грудень), N 29439/02, від 16 грудня 2003 року; "Сичов проти України" ( 980_396 ) (Sychev v. Ukraine) N 4773/02, пп. 42-46, від 11 жовтня 2005 року; та "Трихліб проти України" ( 980_409 ) (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 38-43, від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що у цій справі такі заперечення повинні бути відхилені на тих самих підставах.
23. Що стосується заперечень Уряду щодо статусу жертви заявниці, то Суд зазначає, що в цій справі на користь заявниці було винесено судове рішення про зобов'язання держави в особі державної виконавчої служби, яке набрало законної сили і підлягало виконанню. Суд повторює, що не слід покладати на особу, яка в результаті судового провадження отримала право вимоги до держави, обов'язок надалі ініціювати процедуру виконання з метою отримати належне за рішенням суду (див. рішення "Лізанець проти України" ( 974_216 ) (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року), та посилався на практику Суду у цьому рішенні. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду.
24. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона повинна бути визнана прийнятною.
2. Скарги на підставі положень Загальної декларації прав людини ( 995_015 )
25. Суд повторює, що він компетентний розглядати скарги тільки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) та протоколів до неї і не компетентний розглядати заяву щодо інших міжнародних документів. Таким чином, він відхиляє скарги заявниці на підставі положень Загальної декларації прав людини ( 995_015 ) як такі, що не належать до компетенції Суду ratione materiae у відповідності з пунктами 3 та 4 статті 35 Конвенції.
B. Щодо суті
26. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявниці Уряд заперечував, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
27. Заявниця не погодилась.
28. Суд зазначає, що рішення суду, винесені на користь заявниці, залишаються невиконаними протягом більше ніж п'ять років.
29. Суд повторює, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї (див., серед інших, рішення "Кучеренко проти України" ( 980_422 ) (Kucherenko v. Ukraine), N 27347/02, п. 27, від 15 грудня 2005 року).
30. Розглянувши всі матеріали, що були у нього, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, якій би міг переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
31. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ), а також порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) у зв'язку з тривалим невиконанням рішень суду, винесених на користь заявниці, та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту щодо її скарг у цій справі.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
32. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
33. Заявниця вимагала як відшкодування матеріальної шкоди виплатити заборгованість за рішеннями, винесеними на її користь, плюс 10 610,82 гривень (5) відшкодування інфляційних втрат, а також 2109,94 гривень (6) як штрафні санкції, засновані на 3% ставці. На підтримку своєї останньої вимоги заявниця подала детальні розрахунки, засновані, inter alia, на відповідних ставках інфляції, наданих Державним комітетом статистики України. Вона також вимагала 25 000 гривень (7) як відшкодування моральної шкоди.
---------------
(5) Приблизно 1564,23 євро.
(6) Приблизно 311,05 євро.
(7) Приблизно 3685,47 євро.
34. Уряд оскаржив ці вимоги як надмірні та необґрунтовані. Стосовно вимог щодо інфляційних втрат та штрафних санкцій Уряд зазначив, що ці вимоги повинні бути відхилені, оскільки у розпорядженні заявниці був ефективний засіб юридичного захисту, яким, на думку Уряду, вона не скористалась.
35. Що стосується вимоги щодо відшкодування інфляційних втрат, Суд вважає, що заявниця була звільнена від необхідності звернення до суду, як це було запропоновано Урядом (див. "Глова і Брегін проти України" ( 974_063 ) (Glova and Bregin v. Ukraine), N 4292/04 та N 4347/04, п. 29, від 28 лютого 2006 року, та "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 29-31, від 29 червня 2004 року). Суд вважає, що вимога заявниці підтверджується детальними розрахунками, заснованими на офіційних даних про інфляцію. Беручи до уваги той факт, що Уряд не оскаржив метод розрахунку, зроблений заявницею (див., наприклад, "Максіміха проти України" ( 974_134 ) (Maksimikha v. Ukraine), N 43483/02, п. 29, від 14 грудня 2006 року), Суд присуджує їй 1565 євро.
36. Що стосується вимоги про накладення штрафних санкцій, то в низці справ Суд відмовився застосовувати будь-які форми покарання або штрафні санкції (див., наприклад, "Акдівар та інші проти Туреччини" (Akdivar and Others v. Turkey) (стаття 50), від 1 квітня 1998 року, п. 38, Reports of Judgments and Decisions 1998-II; "Койбл та інші проти Сполученого Королівства" (Cable and Others v. the United Kingdom) [GC] N 24436/94 і т. ін., від 18 лютого 1999 року, п. 30; та "Орхан проти Туреччини" ( 980_177 ) (Orhan v. Turkey), N 25656/94, п. 448, від 18 червня 2002 року). Суд не бачить жодних причин відходити від цієї практики у цій справі і тому відхиляє цю вимогу.
37. Крім того, Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди в результаті встановленого порушення. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує їй 2600 євро.
B. Судові витрати
38. Заявниця не висунула жодної вимоги щодо судових витрат. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
39. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
4. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявниці:
(i) заборгованість за рішеннями, винесеними на користь заявниці;
(ii) 1565 (одну тисячу п'ятсот шістдесят п'ять) євро відшкодування матеріальної шкоди та 2600 (дві тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 28 травня 2009 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК
Голова П.ЛОРЕНЦЕН