«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
10. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявника (див. рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
11. У керівній справі «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року) Суд вже встановлював порушення у зв’язку з питаннями, аналогічними питанням у цій справі.
12. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд доходить висновку, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
13. Суд також зазначає, що заявниця не мала у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.
14. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
15. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
16. З огляду на наявні документи та його практику (див., зокрема, рішення у справі «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, пункти 61 і 66, від 30 листопада 2006 року) Суд вважає за доцільне присудити 1 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту Російської Федерації.
17. Щодо інших вимог, у тому числі вимоги про сплату пені у зв’язку із стверджуваними затримками у виконанні односторонньої декларації, схваленої Судом 03 червня 2014 року, Суд вважає ці вимоги необґрунтованими. Він не вбачає вини Уряду у стверджуваних затримках у виконанні зобов’язань за зазначеною односторонньою декларацією. Тому Суд відхиляє решту вимог заявниці.
18. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що ця скарга свідчить про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження.
3. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 1 500 (одна тисяча п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в російські рублі за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 січня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Арнфінн БОРДСЕН