«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
A. Прийнятність
21. Уряд стверджував, що перша заявниця не дотрималася шестимісячного строку для подання заяви. На думку Уряду, у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно скарг першої заявниці перебіг застосовного строку почався з дати проведення обшуку (23 липня 2007 року). У зв’язку з цим Уряд посилався на висновки Суду за статтею 13 Конвенції в рішенні у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), заява № 12451/04, від 30 вересня 2010 року.
22. Жодних заперечень щодо прийнятності скарг другого заявника подано не було.
23. Суд зазначає, що, висунуте Урядом у зв’язку зі скаргами першої заявниці заперечення є аналогічним запереченням, які Суд вже відхиляв в інших справах проти України (див., зокрема, згадане рішення у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), пункти 38 і 39, рішення у справах «Ратушна проти України» (Ratushna v. Ukraine), заява № 17318/06, пункти 62-65, від 02 грудня 2010 року, та «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine), заява № 4322/06, пункти 51-55, від 07 липня 2016 року). Суд вважає, що його висновки у вказаних справах стосуються і цієї справи.
24. Отже, заперечення Уряду щодо недотримання першою заявницею правила шестимісячного строку має бути відхилено.
25. Суд також вважає, що подані обома заявниками скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
1. Доводи сторін
26. Заявники стверджували про незаконний обшук працівниками міліції їхнього житла та інших володінь і відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з їхніми скаргами.
27. Уряд утримався від коментарів стосовно суті скарг першої заявниці, повторивши, що її заява була подана поза межами шестимісячного строку. Він стверджував про відсутність порушення, вказаного у скаргах другого заявника, оскільки обшук проводився згідно з ухваленою компетентним судом постановою про надання згоди на проведення обшуку, на підставі наявних на той момент в органів державної влади документів, і такий захід був необхідним у демократичному суспільстві.
2. Оцінка Суду
(a) Стаття 8 Конвенції
28. Суд вважає, що відповідний обшук становив втручання у право заявників на повагу до їхнього приватного життя та житла; і це не оскаржувалося сторонами. Питання полягало у тому, чи було це втручання виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції, і, насамперед, чи проводився цей захід «згідно із законом» для мети цього пункту.
29. Суд повторює, що вираз «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм (див., серед інших джерел, рішення у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, пункт 49, від 29 червня 2006 року).
30. У цій справі Суд зазначає, що на національному рівні було встановлено незаконність отримання постанови про надання згоди на проведення обшуку, оскільки для обґрунтування свого подання працівники міліції використали підроблені документи (див. пункт 7). Суть цього висновку ніколи не спростовувалася, хоча порушена в подальшому кримінальна справа була закрита у зв’язку зі смертю головного підозрюваного. Отже, Суд доходить висновку, що обшук, проведений згідно з ухваленою на підставі підроблених документів постановою, був проведений не «згідно із законом» (див., для порівняння, згадані рішеннями у справах «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), пункти 51-53, та «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), пункти 45-48).
31. Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що було порушено статтю 8 Конвенції.
(b) Стаття 13 Конвенції
32. Щодо скарги заявників за статтею 13 Конвенції, то у контексті усталеної практики Суду (див., зокрема, згадане рішення у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), пункти 54-57, рішення у справі «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), заява № 41716/06, пункти 70 і 71, від 05 липня 2012 року, згадані рішення у справах «Ратушна проти України» (Ratushna v. Ukraine), пункти 87 і 88, «Багієва проти України» (Bagiyeva v. Ukraine), пункти 59-65, та рішення у справі «Неділенко та інші проти України» [Комітет] (Nedilenko and others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункти 84-86, від 18 січня 2018 року) він доходить висновку, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з їхніми скаргами у розумінні статті 13 Конвенції.
33. Суд вважає, що у цій справі також було порушено статтю 13 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
34. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
35. Заявники вимагали по 50 000 українських гривень (далі - грн) кожен в якості відшкодування моральної шкоди.
36. Уряд стверджував про надмірність та необґрунтованість цих вимог.
37. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявникам спільно 4 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
38. Перша заявниця також вимагала 2 650 доларів США (далі - доларів) в якості компенсації витрат на переклад і листування. Вона надала квитанції в українських гривнях, з яких вбачається, що зазначення суми в доларах було технічною помилкою і фактично перша заявниця мала намір вимагати вказану суму в гривнях. Другий заявник вимагав 2150,50 грн в якості компенсації витрат на переклад, копіювання, а також поштових витрат. Він надав відповідні квитанції.
39. Уряд стверджував, що залишить це питання на розсуд Суду, якщо Суд розгляне вимогу першої заявниці у гривнях, як вона мала би бути сформульована.
40. З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам спільно суму у розмірі 160 євро, яка охоплює витрати за всіма аспектами.
C. Пеня
41. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об’єднати заяви.
2. Оголошує заяви прийнятними.
3. Постановляє , що було порушено статтю 8 Конвенції.
4. Постановляє , що було порушено статтю 13 Конвенції.
5. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам спільно такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 160 (сто шістдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 липня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Лятіф ГУСЕЙНОВ