«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.».
136. Суд зазначає, що вперше заявник висунув скаргу за статтею 18 Конвенції у 2017 році у своїх зауваженнях до Великої палати. Отже, скарга була подана з порушенням шестимісячного строку та має бути оголошена неприйнятною відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.
137. Щодо скарги заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Ця стаття застосовується лише до існуючого майна особи та не гарантує права набувати власність (див. рішення у справі «Стаммер проти Австрії» [ВП] (Stummer v. Austria) [GC], заява № 37452/02, пункт 82, ЄСПЛ 2011). Майбутній дохід не може вважатись «майном», якщо тільки він не був вже зароблений або точно може бути виплаченим (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Еркан проти Туреччини» (Erkan v. Turkey), заява № 29840/03, від 24 березня 2005 року, та рішення у справі «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» [ВП] (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [GC], заява № 73049/01, пункт 64, ЄСПЛ 2007-I). Звільнення заявника з посади голови суду позбавило його можливості отримувати більшу заробітну плату на цій посаді та пізніше звернутись за більшою пенсією. Проте цей додатковий дохід фактично не був отриманий. Також не можна стверджувати, що він точно міг бути виплаченим. За цих обставин ця скарга є несумісною з положеннями Конвенції та протоколами до неї за критерієм ratione materiae та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
138. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення принципів рівності сторін, юридичної визначеності та «суду, встановленого законом» і на недотримання вимоги щодо належної обґрунтованості рішень. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявник стверджував, що у його справі не було ефективного засобу юридичного захисту.
139. З огляду на фактичні обставини справи та наведені висновки за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо принципів незалежності та безсторонності суду Суд вважає, що основні юридичні питання за Конвенцією були вирішені. З цього випливає, що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті решти скарг (див., серед інших джерел, рішення у справах «Варнава та інші проти Туреччини» [ВП] (Varnava and Others v. Turkey) [GC], заява № 16064/90 та 8 інших заяв, пункти 210 та 211, ЄСПЛ 2009, та «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, з подальшими посиланнями).
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
140. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
A. Шкода
141. Спочатку заявник подав вимогу щодо матеріальної шкоди, яку згодом відкликав листом від 24 листопада 2007 року. Заявник також вимагав 10000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
142. Уряд стверджував, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди було необґрунтованою.
143. Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди, для відшкодування якої не достатньо встановлення порушення Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 3000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
144. Під час провадження у палаті п. Денісов та одинадцять інших заявників вимагали спільно 15691,97 фунтів стерлінгів в якості компенсації судових та інших витрат. Згодом заява п. Денісова розглядалась окремо, після відмови від юрисдикції на користь Великої палати. У провадженні у Великій палаті п. Денісов, інтереси якого представляли два юристи, вимагав 33600 фунтів стерлінгів в якості компенсації витрат на правову допомогу, 1418,98 фунтів стерлінгів та 2499,79 євро в якості компенсації адміністративних та інших витрат, а також витрат на переклад, 712 фунтів стерлінгів, 630,20 євро та 8867 грн в якості компенсації транспортних витрат, у тому числі пов’язаних із особистою присутністю заявника на засіданні Суду. Заявник клопотав, щоб кошти, присуджені в якості компенсації судових та інших витрат, були виплачені на банківський рахунок у Сполученому Королівстві, зазначений його представниками.
145. Уряд зазначив, що вимоги були надмірними та недостатньо обґрунтованими. Зокрема, Уряд стверджував, що вимоги щодо компенсації витрат на правову допомогу були перебільшені, а витрати на переклад не були неминучими. Отже, сума, присуджена за цим пунктом, має бути суттєво зменшена у випадку встановлення порушення Конвенції.
146. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Крім того, судові та інші витрати підлягають відшкодуванню лише у тому обсязі, в якому вони стосуються встановленого порушення (див. рішення у справі «Мюррей проти Нідерландів» [ВП] (Murray v. the Netherlands) [GC], заява № 10511/10, пункт 134, ЄСПЛ 2016). У зв’язку з цим Суд зазначає, що скарги заявника лише частково були успішними та що значна частина його скарг стосувалась неприйнятної частини заяви. За таких обставин Суд може визнати за доцільне зменшити розмір суми, що присуджується в якості компенсації судових та інших витрат (див., наприклад, рішення у справах «Биков проти Росії» [ВП] (Bykov v. Russia) [GC], заява № 4378/02, пункт 114, від 10 березня 2009 року, та «Баятян проти Вірменії» [ВП] (Bayatyan v. Armenia) [GC], заява № 23459/03, пункт 135, ЄСПЛ 2011).
147. Суд також зазначає, що особиста присутність заявника у засіданні Великої палати не була обов’язковою, а тому неминучість судових та інших витрат, пов’язаних із цим, є сумнівною (див., для порівняння, рішення у справі «Мартіні проти Франції» [ВП] (Martinie v. France) [GC], заява № 58675/00, пункт 62, ЄСПЛ 2006-VI). Проте, беручи до уваги попередню практику (див., зокрема, рішення у справах «Фольгере та інші проти Норвегії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 15472/02, пункт 112, ЄСПЛ 2007-III, «Сьодерман проти Швеції» [ВП] (<…>) [GC], заява № 5786/08, пункт 126, ЄСПЛ 2013, «Жонесс проти Нідерландів» [ВП] (Jeunesse v. the Netherlands) [GC], заява № 12738/10, пункт 135, від 03 жовтня 2014 року), Суд визнає, що судові та інші витрати, пов’язані з участю заявника у засіданні Великої палати, можуть бути присуджені тією мірою, наскільки вони є розумними та належно обґрунтованими.
148. У світлі наведених міркувань, з огляду на наявні в нього документи та зазначені вище критерії, Суд вважає за належне присудити 3000 євро в якості компенсації судових витрат за всіма пунктами. За клопотанням заявника присуджена сума має бути виплачена безпосередньо на банківський рахунок, вказаний представниками заявника (див., наприклад, рішення у справах «Хрістови проти Болгарії» (Hristovi v. Bulgaria), заява № 42697/05, пункт 109, від 11 жовтня 2011 року, та «Сінгартійський та інші проти Болгарії» (Singartiyski and Others v. Bulgaria), заява № 48284/07, пункт 54, від 18 жовтня 2011 року).
C. Пеня
149. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД
1. Оголошує одноголосно прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо принципів незалежності та безсторонності суду.
2. Оголошує більшістю неприйнятною скаргу за статтею 8 Конвенції.
3. Оголошує одноголосно неприйнятними скарги за статтею 18 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
4. Постановляє одноголосно, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо принципів незалежності та безсторонності суду.
5. Постановляє одноголосно, що немає необхідності розглядати прийнятність і суть решти скарг.
6. Постановляє одноголосно, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 3000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 3000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок, вказаний представниками заявника;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
7. Відхиляє шістнадцятьма голосами проти одного решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською і французькою мовами та ухвалено 25 вересня 2018 року під час публічного розгляду справи в Палаці прав людини в м. Страсбурзі.
Заступник Секретаря
Франсуаза ЕЛЕН-ПАССО
Голова
Гвідо РАЙМОНДІ