«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
7. Суд повторює, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, у вбивстві. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], № 66069/09 та 2 інші, пункти 59-81, ЄСПЛ 2013 (витяг)).
8. У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Отже, вони є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
10. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
11. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov (no. 2)) Суд вважає, що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об’єднати заяви.
2. Оголошує заяви прийнятними.
3. Постановляє , що вони свідчать про порушення статті 3 Конвенції.
4. Постановляє , що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 червня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
В.о. заступника Секретаря
Вікторія МАРАДУДІНА
Голова
Стефані МОРО-ВІКСТРОМ
Додаток
ПЕРЕЛІК
заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції (покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення)
№
№ заяви,
дата подання
П.І.Б. заявника,
рік народження
П.І.Б. представника
та місцезнаходження
Назва суду
Дата покарання у виді довічного позбавлення волі
Рішення суду про залишення вироку без змін
1
46896/18
15.09.2018
Андрій Миколайович
ЧИСТЯКОВ
1970
Вінницький обласний суд,
16.06.1999
Верховний Суд України,
25.05.2000
2
16433/20
04.03.2020
Кирило Олександрович
ТКАЧОВ
1977
Овдієнко
Ганна Володимирівна
м. Харків
Апеляційний суд Черкаської області,
25.12.2001
Верховний Суд України,
16.07.2002
3
22790/20
19.05.2020
Сергій Іванович
ПЕДЧЕНКО
1977
Ревякін
Максим Олександрович
м. Харків
Черкаський обласний суд,
26.03.2001
Верховний Суд України,
29.05.2001
4
33595/20
11.06.2020
Віктор Дмитрович
ПУНДИК
1965
Полущенко
Денис Георгійович
м. Київ
Верховний суд Автономної Республіки Крим,
05.05.1998
Верховний Суд України,
30.07.1998