"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
44. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною.
B. Щодо суті
45. У своїх зауваженнях Уряд зазначав, що державні виконавці вжили всіх заходів, необхідних для виконання зазначеного рішення, та стверджував, що у справі заявника не було порушення п. 1 статті 6 ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ). Уряд також стверджував, що така тривалість виконавчого провадження була спричинена численними оскарженнями відповідачем ухвал та рішень національних судів.
46. Заявник не погодився. Він стверджував, що Пенсійний фонд та прокурор навмисно подавали явно неприйнятні скарги та клопотання з метою затягування виконавчого провадження.
47. Суд зауважує, що станом на теперішній час рішення, винесене на користь заявника у жовтні 2002 року, залишається невиконаним протягом п'яти років та чотирьох місяців.
48. Суд зазначає, що не дивлячись на те, що державні виконавці неодноразово застосовували штрафні санкції до посадових осіб Пенсійного фонду, рішення від 23 жовтня 2002 року, яке набрало законної сили 23 листопада 2002 року та на виконання якого 24 листопада 2002 року був виданий виконавчий лист, станом на теперішній час залишається невиконаним. Таким чином, заходи, що вживались державними виконавцями в ході виконавчого провадження і на які посилався Уряд, виявилися неефективними. Більше того, клопотання, що подавались прокурором з метою зупинення виконавчого провадження, були відхилені.
49. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ) в низці схожих справ (див. рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), пп. 42-46, та "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 53-55, 29 червня 2004 року).
50. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку в цій справі.
51. Таким чином, у цій справі було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
52. За цих підстав Суд не вважає за необхідне розглядати цю ж скаргу за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Деркач і Палек проти України" ( 980_234 ) (Derkach and Palek v. Ukraine), NN 34297/02 та 39574/02, п. 42, 21 грудня 2004 року).
II. ЩОДО ТРИВАЛОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПРОТИ ЗАЯВНИКА
53. Заявник також скаржився на те, що тривалість кримінального провадження несумісна з вимогою "розумного строку", що міститься у п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції ( 995_004 ), які у відповідній частині передбачають наступне:
Пункт 1 статті 6 ( 995_004 )
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."