"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
16. Уряд надав заперечення стосовно невичерпання національних засобів захисту, аналогічне до тих, що вже були відхилені Судом у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (N 67534/01, пп. 28-32, 27 липня 2004 року). Суд вирішує, що дане заперечення слід відхилити з тих же причин.
17. Суд дійшов висновку, що скарга заявниці щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості виконання судового рішення Новогродівського міського суду не є очевидно необгрунтованою, як це визначається п. 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначив, що скарга не є неприйнятною до розгляду за будь-яких інших підстав. Таким чином, її слід вважати прийнятною. З тих же причин скарга заявниці щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) не може вважатися неприйнятною.
III. ЩОДО СУТІ СПРАВИ
18. Уряд зазначив, що відповідальність держави в цій ситуації була зведена до організації та належного проведення виконавчого провадження і що його тривалість була спричинена тяжким фінансовим станом боржника та кризою в енергетичній галузі України в цілому. Уряд заявив, що виконавчою службою було вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення суду і їй не може ставитися в вину тривалість такого виконання. Правомірність дій щодо виконання судового рішення в цій справі було підтверджено національними судами. Уряд заявив, що держава не може вважатися відповідальною за борги її підприємств.
19. Заявниця не погодилась з цим.
20. Суд зауважив, що судове рішення, винесене на користь заявниці, не виконувалось більше двох років і восьми місяців.
21. Суд нагадує, що вже було встановлено порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) і статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) в аналогічних справах (вив. вищезгадані справи "Сокур проти України" ( 980_351 ), пп. 30-37, та "Шмалько проти України" ( 980_226 ), пп. 55-57).
22. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд приходить до висновку, що Уряд не представив жодних фактів або аргументів, що надали б можливість Суду дійти іншого висновку у цій справі.
23. Таким чином, в цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) і статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
24. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
25. Заявниця просила сплатити 9903 ЄВРО як компенсацію за завдану їй матеріальну і моральну шкоду.
26. Уряд зауважив, що заявниця не обґрунтувала заявлену суму компенсації.
27. Суд не знайшов причинного зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною шкодою. У зв'язку з цим Суд відхилив цю вимогу.
28. Проте, оскільки судові рішення на користь заявниці не були виконані в повному обсязі (див. п. 10), Суд вирішив, що якщо Уряд виплатить заявниці залишок призначеної їй судом компенсації, це буде вважатися остаточним врегулюванням скарги щодо матеріальної шкоди заявниці.
29. Суд дійшов висновку, що заявниці було завдано моральну шкоду, і призначив виплату їй відповідної компенсації у розмірі 600 ЄВРО.
Б. Судові витрати
30. Заявниця також просила 100 ЄВРО за витрати на провадження у Суді.
31. Суд зауважив, що заявниця не представила жодних обґрунтувань щодо заявленого розміру компенсації, проте очевидно, що вона зазнала витрат на послуги пошти для представлення своєї заяви Суду. Таким чином, Суд присудив заявниці відповідну компенсацію в розмірі 30 ЄВРО.
В. Пеня
32. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу прийнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявниці залишок боргу за рішенням суду та 630 (шістсот тридцять) ЄВРО як відшкодування моральної шкоди;
(б) зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс держава-відповідач має сплатити суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з заявниці;
(в) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки;
5. Відхиляє інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 10 серпня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Пеер Лоренцен
Секретар Клаудія Вестердік