"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".
A. Щодо прийнятності
13. Уряд подав зауваження щодо вичерпання внутрішніх засобів юридичного захисту, подібні до тих, які вже були відхилені Судом в ряді рішень стосовно невиконання судових рішень про стягнення з державних підприємств (див., наприклад, рішення "Сокур проти України" ( 980_351 ), N 29439/02, 16 грудня 2003 року (Sokur v Ukraine), та "Трихліб проти України" ( 980_409 ), N 58312/00, пункти 39-43, 20 вересня 2005 року (Trykhlib v. Ukraine)). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих самих підстав.
14. Суд зауважує, що заява не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що заява не є неприйнятною і з інших підстав. Відповідно Суд визнає її прийнятною.
B. Щодо суті
15. У своїх зауваженнях Уряд заперечує порушення положень Конвенції ( 995_004 ) щодо заявника у зв'язку із тим, що рішення на користь заявника було виконано повністю.
16. Заявник не погоджується.
17. Суд зауважує, що рішення на користь заявника залишалося невиконаним майже 23 місяці.
18. Суд нагадує, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) було встановлено в кількох схожих справах (див., наприклад, "Михайленки та ін. проти України" ( 980_231 ), NN 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02 (Mykhaylenky and Othefs v. Ukraine), пункт 45, ECHR-2004, та "Дубенко проти України" ( 980_251 ), N 74221/01, пункт 51, 11 січня 2005 року (Dubenko v. Ukraine)).
19. Вивчивши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодних фактів чи аргументів, які переконали б дійти іншого висновку щодо цієї справи.
20. Таким чином, у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
21. За таких обставин Суд не вбачав необхідності вивчати обставини скарги на порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) (див. "Деркач та Палек проти України" ( 980_234 ), NN 34297/02 та 39574/02 (Derkach and Palek v. Ukraine), пункт 42, 21 грудня 2004 року).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
22. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
23. Заявник вимагав 5825 грн (896 євро) відшкодування втрат, зумовлених інфляцією, та 1000 (євро) компенсації моральної шкоди.
24. Уряд стверджував, що держава не відповідає за тривале невиконання рішення, прийнятого на користь заявника, та що заявник мав би вимагати компенсації втрат, зумовлених інфляцією, на національному рівні. Уряд погоджувався виплатити заявникові 1000 євро компенсації моральної шкоди у випадку, якщо Суд встановить порушення.
25. Що стосується вимог заявника по компенсації невиплачених коштів та втрат у зв'язку із інфляцією, Суд зауважує, що ці вимоги не підтверджені відповідними матеріалами, які б дозволили Суду визначити суму, яка вимагається. Таким чином Суд відхиляє ці вимоги (див., наприклад, рішення "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ) (Glova and Bregin v. Ukraine), NN 4292/04 і 4347/04, пункт 29, 28 лютого 2006 року).
26. Стосовно справедливої сатисфакції, з огляду на коментарі Уряду, Суд присуджує заявнику 1000 (одну тисячу) євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
27. Заявник не висунув жодних вимог стосовно судових витрат. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
28. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що у цій справі немає потреби розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити 1000 євро (одну тисячу євро) на відшкодування моральної шкоди, зазначена сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 листопада 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (Claudia Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen)