"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
14. Уряд оспорює статус жертви заявника відповідно до статті 34 Конвенції ( 995_004 ), оскільки рішення, винесене на користь заявника, було повністю виконане.
15. Заявник не погоджується з цим твердженням Уряду.
16. Суд констатує, що аргументи схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine) ( 980_223 ), N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) ( 980_227 ), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
17. Суд констатує, що заява не є явно необґрунтованою у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд зазначає, крім того, що не встановлено жодного іншого мотиву неприйнятності.
B. Щодо суті
18. У своїх зауваженнях Уряд подав аргументи, схожі на ті, які наводилися у справах "Войтенко проти України" ( 980_223 ) та "Кацюк проти України" ( 980_034 ), з метою довести відсутність порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) (див. рішення у вищезазначеній справі "Войтенко проти України", п. 55; у справі "Кацюк проти України" (Katsyuk c. Ukraine), N 58928/00, п. 61, від 5 квітня 2005 року).
19. Заявник не погоджується.
20. Суд нагадує, передусім, що у жодному випадку державний орган не може посилатися на відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду, та що тривалі затримки стосовно виконання рішення є порушенням права, гарантованого статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) (див. справу "Бурдов проти Росії" (Bourdov c. Russie) ( 980_045 ), N 59498/00, пп. 35 та 40, CEDH 2002-III). Отже, утримуючись майже два роки і дев'ять місяців від вжиття заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення, винесеного у справі, українські державні органи частково позбавили статтю 1 Протоколу N 1 її корисного ефекту.
21. Відповідно, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
22. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ):
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
23. Заявник вимагає 25028 ЄВРО як відшкодування матеріальної шкоди та 49800 ЄВРО як відшкодування моральної шкоди, якої він зазнав.
24. За твердженням Уряду, немає причинного зв'язку між зазначеною матеріальною шкодою та обставинами справи. Уряд зазначає, що заявник не обґрунтував свої вимоги. Він вважає, що вимоги, заявлені стосовно відшкодування моральної шкоди, є надмірними та що можлива констатація порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) сама по собі буде достатньою справедливою сатисфакцією.
25. Суд визнає, що заявник повинен був зазнати деякої шкоди через інфляцію. Суд вважає, що сума, яку вимагає заявник у якості відшкодування моральної шкоди, є надмірною. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 1300 ЄВРО як відшкодування усієї завданої йому шкоди.
B. Витрати та видатки
26. Заявник вимагає також 498 ЄВРО як відшкодування витрат та видатків, яких він зазнав у зв'язку зі зверненням до Суду. До своєї вимоги він додає квитанцію на цю суму, видану юридичною консультацією, від 1 червня 2003 року.
27. Уряд зазначає, що заявник не подав договір по надання юридичної допомоги, який може довести, що понесені витрати стосуються його представництва у Суді. Крім того, Уряд ставить під сумнів той факт, що заявник здійснив цей платіж.
28. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник не може отримати відшкодування своїх витрат, окрім як у розмірі, який базується на реальності, необхідності та обґрунтованості обчислення такого відшкодування. Суд вважає, що документ, поданий як доказ цієї вимоги, не має жодної ознаки того, що мало місце представництво заявника у Суді. Беручи до уваги те, що є у його розпорядженні та вищезазначені критерії, Суд відхиляє вимогу, яка стосуються витрат та видатків щодо процедури представництва у Суді.
C. Пеня
29. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки (le taux d'interet de la facilite de pret marginal) Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною;
2. Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 );
3. Вирішує, що:
а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 1300 ЄВРО (тисячу триста ЄВРО) для відшкодування усієї завданої шкоди, плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника, конвертовані в українську гривню на день здійснення платежу;
б) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці (le taux egal a celui de la facilite de pret marginal) Європейського центрального банку плюс три відсотки з часу, коли закінчаться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою, повідомлено письмово 29 листопада 2005 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту ( 980_067 ).
Заступник Секретаря секції С.Найсміт
Голова секції Ж.-П.Коста